РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК МІСТА РАТНЕ В ХVІ – ХVІІ СТ.
2.1. Адміністративний статус, замок та організація управління
Ратне започаткувало свій міський статус ще в Галицько-Волинські часи і постійно
утримувало його в період, що досліджується. У писемних джерелах місто вперше
згадується у тексті угоди 1366 р. про розмежування польських і литовських
володінь на Волині: “а Володимир королеві (Казимиру Великому – Т.С.) дістався з
такими волостями: Городлом, Любомлем, Турійськом, Ратевом, Кошером, Влучимом”.
Вказується також, що інша частина поділеного Володимирського князівства (Ветли,
Любяж, Чернечгородок, Камінь, Мельниця) залишилась у володінні Любарта
Гедиміновича [97, 282]. Експансія польського короля Казимира, який глибоко
“врізався” так званим “ратненським клином” вздовж річки Прип'ять на схід аж до
містечка Ветли в литовські землі, підтверджує стратегічне значення Ратна.
Казимир смугою малодоступних теренів відділив воюючу тоді з Польщею Литву від
решти Волині і здобув доступ до водного шляху на схід аж до Дніпра.
Однак, після цього боротьба між Литвою і Польщею за володіння цими територіями
не припинилась і після смерті наступника Казимира Великого, Людовіка
Угорського, Ратненщина знову перейшла до володінь Любарта [145, 21; 66,
137-140; 158, 140-146]. Край багатовіковій боротьбі за володіння “ратненським
клином” (див. додаток А) було покладено аж в 40-х рр. ХV ст. за Казимира ІV
Ягеллончика, коли Ратне остаточно утверджується за Польщею. В 1443 р. він надав
місто князю Дмитру Сангушку, який до того деякий час володів ним, але вже у
вотчинне володіння [158, 146]. Під час “попису” волинських земель ВКЛ 1546 р.
ще пам'ятною була приналежність до них Ратненської і Любомльської земель:
“Ратен и Любомль было Великого князства и отчызна князей Сендюшковичов, а
отышол тот Ратен и Любомль за Казимера короля...” (мається на увазі Казимир ІV
Ягеллончик – Т.С.) [16, 81-82]. В адміністративному відношенні Ратне з
навколишніми територіями було приєднано до найближчої Холмської землі.
Деякий час після входження до Польщі Ратне було центром окремого повіту. Однак
з 60-х рр. ХV ст. в рамках судово-адміністративної реформи, яка проводилась на
малопольських і українських землях, почалася ліквідація деяких судових округів,
які функціонували в центральних осередках колишніх волостей, а тепер – повітів.
В 1469 р. до Холмського повіту було приєднано Любомльський, кількома роками
раніше – Грубешівський і аж на початку ХVІ ст. – Ратненський (остання згадка
про Ратненщину як окремий повіт стосується 1507 р. [241, 5-12]). З того часу
Холмська земля включала два повіти – Холмський і Красноставський. Ліквідація
малих повітів, шляхом включення їх до вже існуючої повітової сітки, була одним
із засобів швидшої інтеграції новоприєднаних земель до Польщі [241, 13-17].
Хоч, як зауважив ще А. Яблоновський, Ратненщина, яка займала значно більшу
територію, ніж увесь Красноставський повіт, фактично і надалі становила окрему
одиницю і часом навіть формально називалась “districtus” окремий” [250, 34]. З
початку ХVІ ст. і протягом всього часу перебування у складі Польщі та Речі
Посполитої аж до поділів останньої Ратне належало до королівських володінь і
було адміністративним центром однойменного староства.
Джерела не дають можливості повністю відтворити просторову забудову міста,
збереглися лише окремі свідчення, що стосуються тих чи інших об'єктів, за
винятком замку, джерельні дані про який, зокрема в інвентарях, досить детальні.
Планування і забудова міст у досліджуваний період визначалась як
соціально-економічними факторами, так і необхідністю організації надійної
оборони поселень. Тому основними елементами їх планової структури виступали –
замок і власне міське поселення. В міській забудові, особливо при споруджені
замків, чітко виступав тісний взаємозв'язок з ландшафтом. Як правило при виборі
місця для зведення замку враховувались такі його особливості, як високі
пагорби, ріки і їх притоки тощо. Замки зазвичай розташовувались дещо осібно від
поселень і займали стратегічно найбільш важливу височину.
Ратненський замок ХVІ ст., за свідченням М. Стрийковського, розміщувався “на
високому пагорбі над рікою Прип'ять – з одного боку, з другого – над рікою Тур”
і був оточений багнистими болотами [32, 58]. Джерела не дають підстав говорити,
коли саме в Ратному був споруджений кам'яний замок, хоча, як свідчать
археологічні дослідження П. А. Раппопорта, дерев'яна фортеця існувала тут ще з
кінця ХІІ ст. [170, 31]. Пізніше фортеця неодноразово руйнувалась і знову
відбудовувалась через часті наїзди та збройні напади, зумовлені боротьбою
Польщі та Литви за володіння цими землями [178, 75-80].
На 1512 р., коли староство передавалось Миколі Філіповському і з нагоди цього
був створений інвентарний опис, замок перебував у хорошому стані: “будівлі
Ратненського замку і житлові приміщення не пошкоджені й всі будівлі добре
відремонтовані” [26, 283-284]. В замку зберігалась вогнепальна зброя – 25
одиниць, запаси пороху та куль, а також холодна зброя – 39 одиниць [26, 284].
Інвентар відзначає також непогане забезпечення його продовольством, особливо
м’ясом та борошном.
Інвентар 1556 р., створений по смерті старости Свяжицького, свідчить, що за
нього замок був відремонтований і значно розширений. При описі в’їздної брами,
парканів, кількох комор, стайні і інших будівель писар відмічає, що все це
“добре”, “нове”, “за старости Свяжицького” побудоване” [8, 1-3]. Головна
споруда замку – “дім великий” – перебувала на той час у “доброму” стані, на
його території були також вежа, невелика каплиця, кухня, пекарня, лазня, дві
стайні на 50 коней, солодовня, бровар
- Київ+380960830922