Р о з д і л 2. Інтеграційні
перетворення у першій половині XVIII ст.. . 37
2. 1. Інтеграційні процеси в слобідських полках в першій половині 37
XVIII ст. 2. 2. Інтеграційні процеси на Гетьманщині першої половини XVIII ст.
70
2.3. Запровадження інтеграційної політики в першій половині ХVIIІ ст.
на Запоріжжі 96
Р о з д і л 3. Інтеграційні перетворення у другій половині XVIII ст. 142
3.1. Інтеграційні процеси в слобідських полках в другій половині XVIII ст. 142
3.2. Інтеграційні процеси на Гетьманщині в другій половині XVIII ст. 152
3. 3. Інтеграційні процеси на Запоріжжі у другій половині XVIII ст. 167
Висновки 190
Джерела та література 197
ВСТУП
Актуальність дослідження. Процес поглинення Російською імперією козацьких
державних утворень ранньомодерної доби призвів як до втрати Україною в кінці
XVIII ст. державності, так і до втрати своєрідної соціальної структури
суспільства. Політична інкорпорація слобідських полків, Гетьманщини, Війська
Запорізького низового супроводжувалася інтеграцією їх населення до
загальноімперського соціуму. Одному з аспектів даного процесу, інтеграції
українського козацтва до соціальної структури Російської імперії в XVIII ст.,
що є недостатньо висвітленим в історіографії, й присвячена дана робота.
Дослідження царської інтеграційної політики щодо українського козацтва є
важливим для розуміння української історії ранньомодерної доби. Ця політика
була однією з складових заходів російського абсолютизму щодо поглинення
козацьких автономій України в XVIII ст. При втіленні її у життя імперським
урядом було виявлено відсталість тієї моделі управління, що існувала у
козацьких автономіях у порівнянні з модернізованою протягом XVIII ст.
управлінською системою Російської імперії. Одночасно було засвідчено слабкість
регіональної ідентичності місцевих еліт, що дозволило російському урядові
здійснити інкорпораційні та інтеграційні звершення, фактично не зустрічаючи
істотного опору збоку представників козацької старшини чи рядового козацтва
українських автономій. Причини подібного стану речей крилися в незавершеності
від часів Богдана Хмельницького соціальних трансформацій та державотворчого
процесу в українських автономіях. Це перешкоджало здійсненню внутрішньої
модернізації автономій, що була необхідна для вдалого протиставлення
інкорпораційній політиці Російської імперії у XVIII ст.
На сучасному етапі Українська держава для свого успішного представництва на
світовій арені знову стає перед необхідністю навздогінної модернізації.
Об’єктом дисертаційного дослідження є козацький стан українських автономій –
Гетьманщини, слобідських полків і Війська Запорізького низового.
Предметом дослідження є політика російського уряду щодо інтеграції
слобідського, лівобережного і запорізького козацтва до соціальної структури
Російської імперії у XVIII ст.
Хронологічні рамки обмежуються XVIIІ ст. За нижню межу узято 1700 р. Цього року
козацькі загони з українських автономій вирушили до Прибалтики для участі в
Північній війні (1700-1721 рр.) на боці Росії. Під час виправи розпочався
процес підпорядкування козацьких військ українських автономій російській
військовій організації. Це було одним з головних напрямків російської
інтеграційної політики щодо українського козацтва, яка була обумовлена
здійснюваною Петром І модернізацією Російської держави. Поряд із цим від
початку Північної війни царський уряд закладає підвалини вироблення нового
ставлення до мешканців українських автономій в цілому та козаків зокрема.
Верхня межа - 1797 р. - обрана з огляду на завершення царським урядом
інтеграційних заходів на Лівобережжі і Слобожанщині. Ознакою цього було
розповсюдження за Павла І рекрутчини на представників козацтва колишньої
Гетьманщини. Цей крок російського абсолютизму засвідчив остаточну втрату
українським козацтвом станової окремішності, відмінності від непривілейованих
верств імперського соціуму. Також кінець 90-х рр. XVIII ст. є часом завершення
царським урядом інтеграційної політики щодо запорізького козацтва. В означений
час останнє було перетворене на підвладне уряду „служиле” козацтво, зосереджене
у Чорноморському війську та переселене в основній своїй масі на Кубань.
Метою дисертації є з’ясування підстав, змісту, особливостей перебігу та
наслідків процесу інтеграції царським урядом українського козацтва слобідських
полків, Гетьманщини та Війська Запорізького низового до соціальної структури
Російської імперії у XVIII ст.
При розробці даної проблеми вирішувались такі дослідницькі завдання:
- систематизувати наявні в історіографії відомості про інтеграційну політику
російського абсолютизму щодо українського козацтва;
- визначити передумови запровадження російським урядом інтеграційної політики
щодо українського козацтва і з’ясувати зв’язок даної політики з інкорпорацією
царським урядом українських автономій;
- визначити спільні риси і особливості перебігу російської інтеграційної
політики на Гетьманщині, у слобідських полках і в Війську Запорізькому
низовому;
- з’ясувати вплив соціально-економічного чинника на перебіг соціальної
інтеграції козацького стану українських автономій;
- простежити етапи вироблення інтеграційної моделі входження слобідського і
лівобережного козацтва до нової загальноімперської структури суспільства;
- визначити етапи встановлення контролю російської влади над Військом
Запорізьким низовим;
- з’ясувати причини невдачі застосування щодо запорожців „слобідської моделі”
інтеграційних перетворень;
- простежити наслідки інтеграційної політики російсь