РОЗДІЛ 2
САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИЙ БЛАГОУСТРІЙ ПІЗНЬОСЕРЕДНЬОВІЧНОГО ТА РАННЬОМОДЕРНОГО ЛЬВОВА
У ВИСВІТЛЕННІ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ XIX-XX СТ.
Характерною рисою пізнього середньовіччя були спустошливі епідемії інфекційних захворювань - т. з. "мори", чималу роль у поширенні яких відіграли незадовільні санітарно-гігієнічні умови тогочасних міст. У Львові, котрий у цьому відношенні практично не відрізнявся від інших європейських урбаністичних центрів, на "плідність" епідемій вплинули відразу кілька факторів: висока скупченість населення, замкнутість простору середмістя оборонними мурами, значна засміченість вузьких вуличок, наявність кількох кладовищ у центральній частині міста, несприятливі кліматичні умови - заболочена місцевість, вологість тощо.
Намагаючись утримати під контролем як епідемічну ситуацію в місті, так і статус Львова як столиці Руського воєводства, магістрат у XV ст. започаткував розбудову його комунальної мережі. Її складовими стали ступінь очищеності міста, спорудження водогону та каналізації, брукування вулиць, будівництво нових лазень та ін. Загалом, потенціал економічного розвитку міста відобразив динаміку його санітарного устрою: якщо на початку XV ст. Львів з його нещодавно впровадженими порядковою та водопровідно-дорожньою службами виглядав цілком пристійно, то в наступний період цих нововведень виявилось недостатньо. Для покращення загальної ситуації були потрібні докорінні зміни як в інфраструктурі комунального господарства, так і в сфері медичного обслуговування.
2.1. Комунально-побутова мережа
2.1.1. Очищення міста. На несприятливі для Львова кінця XVI-початку XVII ст. санітарні умови звернув увагу німецький мандрівник Мартин Ґруневеґ, описуючи вигляд заміського валу, котрий "зростав... за рахунок сміття і будівельного лому" /26/ 5). Очевидно, подібна ситуація значно раніше склалася й у середмісті Львова, оскільки, за свідченням Дениса Зубрицького, від 1535 р. додатковим джерелом фінансування порядкової служби стало ввізне мито в розмірі півгроша з кожного возу при проїзді через одну з міських брам /151/ 6). Нагляд за порядковою службою здійснював "tortor" - "майстер публічної справедливості", який займався вивезенням сміття і нечистот з міста; книги магістрату вперше згадували про посаду ката під 1408 р. /151/ 7).
Опубліковані на межі XIX-XX ст. 2-3-ій тт. "Pomnikow dziejowych Lwowa" підтвердили виконання катом після 1408 р. відразу двох функцій - каральної та асинізаторської /50/ 8), а також донесли до сучасників імена тогочасних "tortores cerae, wachzlegir": Крістан /50/ 9), Мартин /50/ 10), Петер /50/ 11), Томас де Ратгбер /50/ 12).
Праці інших істориків довоєнного періоду - Фридерика Паппе
/499/ 13), Александра Чоловського /405/ 14), Майєра Балабана /367/ 15), Владислава Шумовського /539/ 16) - містили демонстративно насичені, проте короткі за обсягом нотатки стосовно санітарного стану львівських вулиць. Так, М. Балабан сконцентрував увагу на благоустрої єврейської дільниці середмістя, згадавши про типовий для XVII ст. судовий процес з приводу вкрай незадовільного ступеню очищення львівських вулиць /367/ 17).
Загальні відомості про політичний і господарський стан Львова в роки Північної війни 1700-1721 рр. містив рукопис Стефана Брицького, збережений у фондах ЛНБ ім. В. Стефаника [19]. Найбільш повну інформацію щодо порушеної теми з відповідними науковими покликами вперше вдалося зібрати у двох опублікованих у 1930 р. монографіях: "Kleski zaraz w dawnym Lwowie" Луції Харевічової /385/ 18) та "Gospodarka finansowa miasta Lwowa w latach 1624-1635" Романа Зубика /581/ 19). У невеликі за обсягами сюжети кожен з авторів включив увесь доступний на момент публікації фактаж, задіявши для цього як архівні джерела, так і дослідження своїх попередників. За підрахунками Р. Зубика, на пургацію Львова у першій половині XVII ст. витрачалось заледве 0,3% коштів від суми загальноміських видатків /581/ 20)! Загалом, монографії Л. Харевічової та Р. Зубика донині залишаються єдиними такого типу роботами з огляду на вичерпну інформативність, спектр розроблених питань, доступність стилю, послідовність викладу.
Радянські дослідники Олександр Подражанський /278/ 21), Анна Столмакова /320/ 22), Йосип Гронський /113/ 23) не внесли якихось відчутних доповнень до попередньо відомого матеріалу. Незначний виняток склала лише стаття О. Подражанського, котра, на противагу іншим працям, носила не стільки фактографічно констатуючий, скільки оглядово інтерпретативний характер.
У 90-х рр. XX ст. вийшли друком кілька наукових публікацій, автори яких в рамках дослідження власної проблематики порушили тему санітарного благоустрою Львова: Ігор Лильо /206/ 24) - з точки зору економічного, Степан Білостоцький /76/ 25) - правового, Наталія Бенюх та Оксана Потимко /71; 289/ 26) - медичного аспектів. Зазначимо, що серед перелічених праць за глибиною наукового аналізу вирізнялася стаття львівського історика І. Лиля.
З огляду на вищенаведене літературу предмету можна охарактеризувати терміном "чисельно не переобтяжена". Епізодичність фактів, котрі, як правило, мігрують з видання у видання, створюють враження про залишковий принцип розробки порушеної теми. Предметом спеціальних досліджень проблема санітарного благоустрою Львова стала щойно у першій половині XX ст. після публікації ряду джерельних збірок ("Pomniki", "AGZ"); у цьому сенсі слід відзначити праці Л. Харевічової, Р. Зубика, І. Лиля. Однак на даний момент - в силу зазначених обставин - тема залишається відкритою для дослідження.
2.1.2. Водопровід і каналізація. Найдавніші письмові повідомлення про водопостачальну систему давнього Львова з'явилися всередині XVII ст. Одне з них, авторство якого належить Бартоломею Зіморовичу, зафіксувало дату появи першого у місті глиняного акведуку - 1407 р. та ім'я рурмістра - Петер Штехер /28/ 27). Приблизно тоді ж укладач "Львівського літопису" Михайло Ганушевський, описуючи події Хмельниччини, занотував епізод про застосовувану козацьк