РОЗДІЛ 2
Правове регулювання окремих видів страхування ризиків на ринках фінансових
послуг
2.1 Правове регулювання страхування експортних кредитів
Кожна країна прагне збільшити надходження до бюджету за рахунок провадження
зовнішньоекономічної діяльності. Не виключення з цього правила і Україна.
Проте, при провадженні своєї діяльності експортер підвладний більшій кількості
ризиків, ніж при діяльності на внутрішніх ринках. До того ж ці ризики носять
специфічний характер. Таким чином, виникає необхідність в державному системному
стимулюванні та захисті національного виробника.
Особливої актуальності ця проблема набуває у зв’язку зі вступом нашої країни
до Світової організації торгівлі. Пожвавлення конкуренції, яке планується в
зв’язку з цим, призведе до втрат українських підприємств. Усвідомлюючи це,
Кабінет Міністрів затвердив план заходів нейтралізації негативних наслідків
вступу України в Світову організацію торгівлі [128]. Одним з завдань цього
плану є домовитись з країнами, що є членами організації, про введення державної
підтримки страхування і кредитування експорту української машинобудівної
продукції [235].
На нашу думку, такої підтримки потребують не тільки українські
машинобудівники. У структурі українського експорту основна частка припадає на
продукцію чорної металургії, хімічної та пов’язаних з ними галузей
промисловості, а також окремих сировинних ресурсів. У 2004 р. частка в експорті
припадала на неблагородні метали та вироби з них (39,9%), продукцію
машинобудування (17,3%), мінеральні продукти (13,2 %), продукцію
агропромислового комплексу та харчової промисловості (10,6) та продукцію
хімічної промисловості та пов’язаних з нею галузей (9.9%). Україна має потужний
науково-промисловий потенціал, що потребує просування на світові ринки [234].
Одним з таких механізмів мінімізації ризиків постає інститут страхування в
цілому та механізм страхування експортних кредитів зокрема.
Проблема страхування експортних кредитів є новою у вітчизняній літературі.
Незважаючи на це, вона розглянута у дослідженнях таких учених, як Базилевич В.
Д., Базилевич К. С., Внукова Н. В., Клапків М. С., Шахов В. В. та інших
науковців [Див.: 9, c.213-263; 186, c.284,285; 77, c.312-331; 217, c. 239-267].
Однак, цей розгляд носить переважно оглядовий характер і характеризується
економічним підходом до розгляду означеної проблеми.
Отже є підстави твердити про необхідність більш глибокого дослідження проблеми
страхування фінансових ризиків експортерів на основі системного підходу.
Нажаль в Україні досі не створено системи страхування експортних кредитів.
Слід погодитись з думкою Ю. Полунева, що відсутність цілісної системи
фінансування і страхування експорту є перешкодою зростання експорту та взаємної
торгівлі, яка проявляється на найвищому національному рівні [117, c.24].
Такі системи на сьогодні функціонують в більш ніж 70 країнах світу, у тому
числі майже у всіх країнах Східної Європи (Польщі, Чехії, Угорщині, Болгарії,
Словаччині, Румунії, Словенії, Хорватії), а також Прибалтики (Литви, Естонії).
Зокрема в Польщі спеціалізована страхова установа була створена у 1991 р., а в
Болгарії спеціальний Закон „Про експортне страхування” було прийнято у 1998
р..
В міжнародній торгівлі ці системи підтвердили ефективність державної підтримки
експорту, що здійснюється через експортні кредитні агентства. Така назва цих
установ є загальноприйнятою в міжнародній практиці (окремих страхових агентств,
банків або департаментів міністерств), які впроваджують державну політику
підтримки експорту шляхом застосування фінансових інструментів розвитку
експорту, здійснення страхування експортних кредитів від комерційних і
некомерційних ризиків та надання гарантій [125].
Наприклад, домінуючою силою на британському ринку кредитного страхування
залишається Департамент гарантій експортних кредитів (Export Credits Guarantee
Department) – урядова організація, пов’язана з Міністерством торгівлі і
промисловості. Діє ця організація відповідно до Закону „Про гарантування
експорту та заморських інвестиціях” від 1978 р. [155, c.245].
Окрім державних страхових установ на цьому ринку фінансових послуг діють і
приватні. Так, М. С. Клапків виділяє два типи таких установ. Перші – частково
або повністю діють за рахунок і від імені держави: „Hermes”, „COFACE”,
„Товариство страхування закордонного кредиту” (Foreign Credit Insurance
Association – FCIA – консорціум приватних страховиків у США). Другі – це ті,
які не пов’язані з державним капіталом і діють на власний кошт і ризик:
„Namur”, „COBAC” у Бельгії, „Trade Indemnity” у Великобританії, „Fidelity and
Deposit Company of Maryland” – у США [77, c.327].
Вибір типу страхової установи є досить важливим питанням на практиці. Так,
найбільш суттєво різниця між державними або міжнародними страховиками і
приватними страховими установами проявляється при застосуванні суброгації, який
полягає в переході до страховика права вимоги страхувальника до особи, винної в
заподіянні шкоди. При страхуванні експортних кредитів такою особою інколи стає
держава контрагента.
Тоді перепоною на шляху повернення збитків стає давньоримський принцип „рівний
над рівним не має влади” або державного імунітету. Іноземна держава не підпадає
під юрисдикцію іноземних судів.
В підсумку приватна страхова установа практично позбавлена можливості
компенсувати свої збитки, якщо держава самостійно не складе свого імунітету.
Проте всі ці проблеми можливо розв’язати, якщо страховик – міжнародна або
державна установа. В цьому випадку ці відносини регулюються вже міжнародним
публічним правом [43, c.117].
Усі ек
- Київ+380960830922