РОЗДІЛ 2. АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ ЗАХИСНИКОМ РІШЕНЬ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
2.1. Умови та підстави апеляційного оскарження
Згідно зі ст. 348 КПК України апеляцію мають право подати засуджений, його законний представник і захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого; виправданий, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав виправдання; законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, - у частині, що стосується інтересів неповнолітнього; законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру; обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав закриття справи; обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав направлення справи на додаткове розслідування.
Суд апеляційної інстанції розглядає і вирішує справу, як правило, в межах апеляційних вимог сторін (згідно з ч. 2 ст. 365 КПК України якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення). При цьому обов'язковою для кожного рішення суду апеляційної інстанції є вказівка підстав, що послужили для скасування чи зміни вироку або постанови.
Тому при оскарженні вироку суду першої інстанції адвокат-захисник насамперед, повинен дотриматися усіх умов апеляційного оскарження, а також в апеляційній скарзі вказати на підстави, які він вважає достатніми для скасування або зміни вироку чи постанови.
Перед адвокатом-захисником стоїть багато умов, дотримання яких є обов'язковим для апеляційного оскарження адвокатом-захисником рішення суду першої інстанції. Їх можна поділити на три групи:
1) порушення прав засудженого;
2) умови, які передбачені Кримінально-процесуальним кодексом України (рішення, на які подається апеляція; строки апеляційного оскарження);
3) узгодження правових позицій із підзахисним.
Практика адвокатської діяльності виробила ряд загальних умов, основною з яких є така: для принесення апелянтом скарги необхідне порушення судом першої інстанції інтересів саме того суб'єкта, що оскаржує (підстава виникнення процесуального права на апеляцію), для того, щоб суд вищестоящої інстанції поновив права скаржника. Тому неможлива апеляція на ті порушення закону, які хоча формально і мали місце в суді першої інстанції, проте не порушили законних інтересів суб'єкта оскарження [93, с. 42; 202, с. 113].
Це питання в роботі розглядається з позицій захисту, оскільки будь-яке порушення кримінально-процесуальних норм, передбачене КПК України, мало би тягти за собою скасування чи зміну рішення суду, оскільки воно ставить під сумнів правосудність вироку. Проте, якщо підзахисного "влаштовує" таке порушення, то адвокат-захисник не має права йти всупереч його волі.
Наступною умовою, на яку повинен зважати адвокат-захисник при оскарженні вироку суду першої інстанції, є визначення кола судових рішень, на які може бути подана апеляція.
Згідно зі ст. 347 Кримінально-процесуального кодексу України апеляція може бути подана:
1) на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами;
2) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами;
3) на ухвали (постанови), ухвалені місцевими судами, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування;
4) на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом;
5) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України.
Як правильно вказує В. Т. Маляренко, у зв'язку з відсутністю відповідної системи важко відповісти, які саме постанови місцевих судів, про які йдеться в п. 3 ч. 2 ст. 347 Кримінально-процесуального кодексу, і в яких випадках можуть бути перевірені в апеляційному порядку. Тому він наводить перелік таких постанов і пропонує законодавчо закріпити їх систему [130, с. 43].
Згідно проведеного нами анкетування за виокремлення системи рішень, які можуть бути переглянуті в апеляційному порядку, виступили 52,3 % суддів, адвокати вважають, що такої системи не потрібно - проти 88,6 %.
Стосовно оскарження деяких постанов у законодавстві встановлено обмеження, а саме: не можуть бути оскаржені постанови: 1) про усунення захисника від участі у справі (ст. 611 КПК), 2) про провадження обшуку (ст. 177 КПК), 3) про накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (ст. 187 КПК), 4) про огляд житла чи іншого володіння особи (ст. 190 КПК), 5) про призначення справи до судового розгляду (ст. 245 КПК), 6) про зупинення справи чи направлення її за підсудністю (ст. 249 КПК), 7) про повернення справи прокуророві (ст. 2491 КПК), 8) про залишення апеляції без руху (ст. 352 КПК) (хоча дані положення можна оскаржити разом із вироком [26, с. 42]).
Важливою умовою, на яку повинен зважати адвокат-захисник, є дотримання строків на апеляційне оскарження. Оскільки у Кримінально-процесуальному кодексі України застосовано не однаковий підхід до строків подання апеляції, апеляційні скарги на рішення місцевих судів подаються: 1) протягом трьох діб з дня їх винесення у випадках, передбачених статтями 525, 1652, 1653, 177, 205 КПК, 2) протягом семи діб з дня їх винесення у випадках, передбачених статтями 106, 2362, 2366, 246, 248, 251, 276, 281, 282, 407, 408, 4082, 4083, 410, 4111, 414, 4141 КПК, 3) протягом семи діб з дня одержання копії постанови у випадку, передбаченому ст. 991 КПК, 4) обвинувальні і виправдувальні вироки можуть бути оскаржені протягом п'ятнадцяти діб з моменту їх проголошення, а засуджений, який перебуває під вартою, може оскаржити вирок протягом п'ятнадцяти діб з моменту вручення йому його копії, 5) окремі ухвали (постанови)
- Київ+380960830922