РОЗДІЛ 2
"КІНЕЦЬ СТАРОЇ ЄВРОПИ":
ОБМЕЖЕНІСТЬ КОНЦЕПТУ ЗАХІДНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ
2.1. Сутнісні характеристики концепту "кінця старої Європи"
Основне призначення регіональної політики ЄС полягає у рівності умов життя населення і оптимізації використання матеріальних і трудових ресурсів в рамках Європейського Союзу, тому її реалізація має багаторівневі підходи: вона охоплює субрегіональний (вирішення міських проблем - програма URBAN), регіональний (окремі програми для автономних регіонів Португалії), міжрегіональний (співробітництво регіонів Європи в рамках програми INTERREG III B) та національний рівні (фінансування окремих держав з Фонду об'єднання). Приєднання до ЄС у 2004-2006 рр. нових держав (Польщі, Чехії, Угорщини, Румунії та Болгарії), значних за своєю територіальною і різноманітних за етнокультурною і соціально-економічною складовою, поставило регіональну політику ЄС перед необхідністю кардинальних реформ, оскільки ситуація ускладнюється і зростанням внутрінаціональних диспропорцій у старих державах-членах (у державах "Старої Європи") і жорсткою структурною конкуренцією національних економік у глобальному вимірі (див.таблиця 2.1.).
Таблиця 2.1.
Етапи розширення Європейських співтовариств / Європейського Союзу
РікУчасники
Населення
ВНП (%)
ЄС = 100
(у євро)ВНП на душу населення
ЄС = 100
(у євро)
ЄС
країни-
кандидати1973ЄС-6Велика Британія, Данія, Ірландія193, 5
64, 3100
31, 9100
95, 51981ЄС-9Греція263, 0
9,7100
2, 4100
64, 51986ЄС-10Іспанія, Португалія274, 8
48, 5100
11, 5100
65, 01995ЄС-12Австрія, Фінляндія, Швеція300, 7
22, 0100
6, 5100
104, 22004ЄС-15Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Словакія, Словенія, Чехія, Естонія,
Кіпр, Мальта377, 9
74, 1100
8, 7100
47 Джерело: http://www.delukr.cec.eu.int
В зв'язку з цим реформа регіональної політики ЄС повинна мати комплексний характер з врахуванням таких заходів: 1) соціально-економічна конвергенція регіонів і держав-членів (наприклад, обов'язкове прогнозування "регіональних" наслідків правових актів ЄС), підвищення міжнародної конкурентоспроможності ЄС через реструктуризацію національних (регіональних) економік, інтенсифікація міжнародного співробітництва (наприклад, створення транснаціональної адміністрації з компетенцією проведення спільних заходів) і децентралізація регіональної політики (передача фінансування окремих проектів державам-членам).
Кожне розширення сприяло диференціації внутрі інтеграційного об'єднання та його переходу до інтеграції з різним прискоренням. Так, Маастрихтський договір легітимізував концепцію "диференційованої Європи", яка стала офіційною доктриною ЄС. Неоднорідність розвитку країн ЄС порівняно з першим об'єднанням негативно впливає на створення єдиного економічного простору та конституційне оформлення і перехід до спільної зовнішньої політики та політики безпеки Європейського Союзу [102].
Таким чином, аналіз політики європейського співтовариства націй потребує актуалізації понять "європейці", "європейськість" та власне "Європа", оскільки для нових незалежних держав пострадянського простору, в тому числі й України, більш важливим є розуміння того, що Європа - це не просто географічне чи політичне поняття, це, у першу чергу, певний спосіб життєдіяльності європейської спільноти.
"Стара Європа - Нова Європа" як двоєдине поняття, яке, як прийнято вважати, було запроваджене колишнім міністром оборони США Д.Рамсфілдом у 2003 році [103], доповнює розуміння тих дискусій, що мають місце на континенті стосовно спільної зовнішньої політики. Той факт, що Франція і Німеччина не підтримали іракську політику США, коли до операції проти режиму С.Хусейна залишалося два місці, засвідчив, що Європа справді переходить до власної зовнішньої політики.
При цьому відзначимо, що підхід лідерів провідних європейських держав категорично відрізняється від позиції, яку сповідують саме американські неоконсерватори. Прямо це визнавав ще 2002 року один з найактивніших промоутерів адміністрацій Р.Рейгана і Дж. Буша-молодшого Р.Каган [104].
Натомість відомий дослідник європейської інтеграції повоєнних часів У.Холлстейн, який ще в 1960-ті роки створив чітку схему переваг і втрат Європи, якщо вона залишатиметься розколотою чи перейде до повної політичної єдності [105]. При цьому він розглядав перспективу цілісної Європи через поєднання безпекових зусиль НАТО і Європейських Співтовариств.
Проте практично жоден з європейських дослідників у часи політико-системного протистояння епохи холодної війни не розглядав перспективу європейського єднання в географічних рамках. Саме поняття "Європа" зводилося до її західної частини та можливого повернення до складу "Заходу" країн Центрально-Східної Європи, які внаслідок Ялтинських угод 1945 року опинилися в зоні впливу СРСР. Інша річ, більшість дослідників схиляється до висновку, що Європа може набути виразності у сприйнятті тільки у випадку критеріальної цілісності, яка дасть можливість завершити проект "спільна зовнішня політика". За такого варіанту питання єдності набуває виразної подвійності:
* Нинішні члени ЄС - як нові, так і старі - повинні вийти на поєднане розуміння доцільності розгляду Європи в межах географічних і політичних показників.
* Претенденти на включення в процес розширення мають поставити в основу своєї політики європейські критерії розвитку.
Інакше будь-які спільні рішення щодо інтеграції будуть обмеженими, бо не враховуватимуть позиції "іншої" Європи. Тим самим "нова Європа" залишатиметься ілюзією. По суті далі доведеться говорити про традиційну лінію розколу між Сходом і Заходом континенту. Європейці знову і знову змушені будуть діяти в рамках дилеми, що була притаманна добі "холодної війни": якщо не буде завершено процес розширення, то одна частина континенту рано чи пізно знову буде в стані протиборства з іншою [106]. То ж і спільна зовнішня політика, яка розроблятиметься в Брюсселі, включа