Розділ 2.
Виникнення українського козацтва
і гетьманської влади
2.1. Історико-соціальні витоки українського козацтва
Одним із найскладніших питань в історії українського козацтва є проблема його
походження. Незначна кількість джерел не дає змоги повною мірою відповісти на
важливі аспекти цього процесу. Виникнення козацтва викликало значні процеси
трансформації історичного шляху українських земель і певною мірою й всього
східноєвропейського регіону.
Термін «козак» уперше згадується в Початковій монгольській хроніці 1240 р.,
куди він потрапив із тюркських мов у значенні «схильний до завоювання». У XIV
ст. цей термін фігурує в напису до зображення житія святих «Синоксар» (1308 р.)
та у словнику половецької мови «Codex Cumanicus» (1303 р.) у значенні «страж»,
«конвоїр» [145, с.321; 211, с.129]. У XIV – XV ст. назва «козак» поширюється в
Криму на означення кінної варти (приміром, при консулі генуезької колонії
Кафи). Так називали найнижчий стан кримсько-татарського суспільства [223,
с.91-92].
Етимологію слова «козак» розглядали багато дослідників, починаючи з XVI ст.
Так, Гербіній виводить слово козак від польського «kossa» (коса або серп), тому
що козаки були озброєні косами; Пясецький, Гарткнох і Шевальє – від кози, зі
спритністю якої ці автори порівнювали козаків; Зиморович – від слова «казака»
(муха), підкреслюючи непостійність та нахабність козаків [210, с.500]. М.C.
Грушевський вказує, що слово «козак» широко розповсюджене у народів турецького
кореня, уживане в половців і нині у турецько-татарських народів й означає
волоцюгу, який промишляє війною й розбоєм. Прижилося воно стосовно степових
волоцюг татарських, а потім перейшло й на наших українських [213, с.174]. Д.І.
Яворницький перекладає слово «козак» як легков’ючний воїн, вважаючи його
тюркським за походженням: «кай» - легко і «сак» - в’юк [199, с.7]. Прихильником
такої гіпотези був і Григорій Полетика. Він зазначав: коли козацтво заявило про
себе лише на початку XVI ст. При цьому стверджував: коли Остафій Дашкович
зібрав кількатисячне військо, то називав їх козаками, тобто легко озброєними
воїнами [32].
Характерною у цьому відношенні є й точка зору польських істориків теж висловили
різні, частіше всього довільні, припущення про походження терміну «козак».
Наприклад, Мацей Мєховський (XVI ст.) писав: «Казак – татарське слово, а козак
– руське. Воно означає холопа, підданого – волоцюгу пішого чи кінного. Вони
живуть здобиччю, нікому не підкорені та їздять по безмежних та пустельних
степах загонами в три, шість, десять, двадцять, шістдесят чоловік та більше»
[112, с.72]. А польський хроніст XVII ст. Веспасіян Коховський виводив цю назву
від диких кіз, яким козаки подібні швидкістю до брані й ловлею яких вони
займалися [272, с.175].
Цікавою, на наш погляд, є думка анонімного автора статті у часописі «Київська
старовина». Він стверджував, що слово «козак» мало два різні значення. У
першому значенні воно перейшло в українську мову від татар і означало людину
вільну, яка виконує обов‘язки військової прикордонної служби: саме про таких
козаків на початку XV ст. згадує Никоновський літопис Рязанської землі. Про
аналогічне значення стосовно українських козаків свідчить і «Хроніка» М.
Бєльського.
Існувало й інше визначення слова «козак». Воно означало вільного дрібного
земельного власника. Так, з документів, які відносяться до 1530–х рр., можна
зробити висновок, що в Смоленській землі були козаки – вільні землероби, які
втекли з Московської держави, а саме з-під Торопця, до Литви. Їх кількість була
значною. Так, під час війни Польщі з Московською державою у 1580 р. Філон Кмита
– смоленський воєвода, діючи проти московських військ, мав у себе 2000 козаків,
яких набрав з найближчої округи. Такі дрібні вільні землевласники, маючи
обмежену кількість землі, нерідко займалися різними торговельними промислами,
головним чином, перевозом і продажею солі. Іноді вони бралися до іншої роботи.
Так, у XVI ст. козаками звали вільних робітників на волзьких суднах. В XVI ст.
згадуються й полоцькі козаки. Подібно до смоленських, вони вважалися дрібними
землевласниками, тому в необхідних випадках виконували й військові обов‘язки.
Полоцькі козаки у 1579 р. оволоділи невеликим московським укріпленням Нещердою
[303, с.580-581]. У словнику тюркських прислівників В.В. Радлова, виданий
наприкінці ХІХ ст., основне значення слова «козак» визначалось так: «людина
вільна, незалежна, шукач пригод». Щодо цього характерні й російські синоніми: в
грамоті Івана ІІІ рязанській княгині Аграфені від 1502 р. втеча до козаків
розглядалась як перехід «в молодечество»; ще у XVII ст. на Дону звична формула
звернення «атаманы и казаки», траплялось, виглядала як «атаманы и молодцы»
[272, с.168].
Не менш складним, ніж з’ясування витоків козацтва, є визначення часу його
появи. Про те, що козаки перебували в Криму вже у XIII ст., зазначається в
замітках грецького автора Синаксара 1308 р., опублікованих у середині ХІХ ст. В
них, зокрема, є свідчення того, як з вини козаків загинув молодий Алмалч, син
Самокія [96, с.613]. Польський історик М.Стрийковський зазначав, що волинські
козаки існували вже у ХІІ ст., хоч він не аргументував це твердження [136,
с.15]. Існує також припущення про те, що у 1348 р. від візантійського
імператора до козаків отамана Семена приїхав комісар з грошима, щоб ті коло
Дунаю турків ловили та били [99, с.4]. Але, на наш погляд, дане припущення
викликає великий сумнів.
Перші писемні згадки про українське козацтво належать до початку 90-х років XV
ст., фігуруючи в офіційних документах тієї доби. Хоча це, скоріше, факт, який
підтвердив явище, що вже існувало. Адже ще у 70-80-х рр. XV ст. вже були відомі
- Київ+380960830922