РОЗДІЛ II
ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОЯВУ НЕВРОТИЧНИХ ПЕРЕЖИВАНЬ У
ПЕРШОКЛАСНИКІВ
2.1. Психологічний зміст експериментально-генетичного дослідження та
особливості його організації
Центральною проблемою педагогічної та вікової психології є розкриття
взаємозв’язку між психічним розвитком дитини і її навчанням та вихованням.
Сутність проблеми «взаємозв’язку навчання і розвитку» полягає у вивченні ролі
освітньо-виховних систем у розвитку психіки дитини, зокрема з’ясуванні
внутрішніх джерел і закономірностей цього процесу.
Педагогіка в цій галузі ставить питання вдосконалення змісту та методів
навчально-виховної роботи з дітьми. У свою чергу, психологія – здебільшого
питання психодіагностики [136].
Нинішній етап розвитку педагогічної та вікової психології характеризується тим,
що вивчення закономірностей психічної діяльності відбувається на основі й у
формі експериментального навчання [136].
Вступ дитини до школи, сам акт залучення її до систематичного шкільного
навчання традиційно розглядається у вітчизняній та зарубіжній віковій
психології як подія виняткової важливості, що концентрує в собі різні за
формами, рівнями сили і напрямку психологічні поля, які взаємно перетинаються,
а саме: соціум – характер суспільних відносин, майновий і соціальний статус
батьків; державний тип школи і характер норм, звичаїв та правил, що
функціонують у ній; сім’я – її різновид, внутрісімейні взаємини, спосіб
існування.
Дитина, перебуваючи в центрі цих психосоціальних полів, повною мірою відчуває
на собі різні форми і способи їх впливу: починаючи з відомого «формування
психологічної готовності до школи», коли, за словами В.В. Давидова, шестирічну
дитину перетворюють у мінішколяра, відбираючи у неї радість безпосередньої
дитячої гри, і закінчуючи різноманітними формами психодидактичного
експериментування, коли під виглядом реформування шкільної освіти по суті
деформуються і руйнуються способи та типи навчання, що ґрунтуються на ідеї
блага дитини – хоч як би це благо не розумілося [63].
Генетична психологія покликана вивчати об’єктивні процеси зародження нових
психічних явищ, які були в надрах попередніх, становлення нових психічних
механізмів і знання про них на основі віднайдених перспектив і/або проектів
розвитку.
Генетична психологія має своїм предметом дослідження: а) процес виникнення
психічних явищ, б) їхнє походження, в) становлення у життєвих процесах, г)
функціонування, д) їх відновлення (відродження) після втрати ними дійових
функцій [136].
Структурна єдність генетичного підходу забезпечується трьома важливими
напрямками: аналізом процесу, а не речі; розкриттям реального
каузально-динамічного зв’язку та відношення і власне генетичним аналізом
[136].
Експериментально-генетичний метод дослідження характеризується синтезом власне
психологічного дослідження з проектуванням нових форм привласнення учнями
суспільно-культурних цінностей, ефективних форм навчально-виховного процесу,
завдяки чому стає можливим розкриття закономірностей психічного розвитку
дитини.
«Сутність експериментально-генетичного методу полягає в тому, що в
експериментальних умовах моделюється, відтворюється процес становлення і
розвитку різних психічних функцій у діяльності» [137, с.99]. Цей метод,
фіксуючи власною організацією «об’єктивну діалектику речей», тим самим народжує
в учня «суб’єктивну діалектику ідей», складну діалектику його психічного світу,
що розвивається за законами відображуваної дійсності. Таким чином,
«експериментально-генетичний метод несе безпосередньо у собі способи побудови
вищих психічних функцій, що засвоюються суб’єктом у процесі перетворення ним
певного змісту. При цьому саме перетворення поєднує в собі генетичний та
структурно-функціональний моменти об’єктивної реальності й задає тим самим
подібні структури (у вигляді способів аналізу) самому психічному» [137, с.134 –
138].
Застосування експериментально-генетичного методу, на думку його автора, дає
змогу відійти від вивчення ізольованих особливостей дитини і спрямувати
дослідницький пошук на цілісні характеристики психічного розвитку, особливості
формування учбової діяльності на різних вікових етапах. Свій дослідницький
пошук ми спрямовуємо на вивчення характеристик першокласників-шестирічок у
зв’язку з початком учбової діяльності з шести років.
«На теперішній час, – зазначає В.В. Давидов, – найбільш перспективним методом
психологічних досліджень є експериментально-генетичний метод, що дає можливість
з’ясувати механізми психічного розвитку шляхом активного формування певних
сторін та якостей особистості дитини» [62, с.85].
Тим часом формування як специфічний спосіб розвитку психічних явищ виступає
одночасно як специфічний метод їх вивчення. Тим самим поняття формування
набуває систематизуючої функції і стає одним з фундаментальних у поясненні
сутності психічного явища і розвитку особистості. У термінах педагогічної та
вікової психології формування – це не що інше як становлення психологічних
новоутворень [62; 137].
Формування всебічно розвиненої особистості вимагає суттєвого поглиблення
науково-психологічного аналізу цього процесу, а також визначення потенційних
можливостей відповідних психологічних методів. У розв’язанні цих завдань
важливу роль відіграє формувальний експеримент [137].
Відтак, найбільш адекватним методом вивчення психічного розвитку учня є
формувальний експеримент, який має на меті зміну, переформування наявного рівня
функціонування психіки дитини в наміченому напрямку.
Методологічним підґрунтям
- Київ+380960830922