РОЗДІЛ 2
КОГНІТИВНО-СЕМАНТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ
МОВЛЕННЄВОГО АКТУ НАТЯКАННЯ
2.1. Денотативний аспект мовленнєвого акту натякання
Аналіз денотативного аспекту мовленнєвого акту натякання передбачає залучення
терміну «пропозиція». Термін «пропозиція» вже міцно затвердився в
лінгвістичному вжитку: «Поняття пропозиції за останні двадцять п’ять років
стало широко вживаним і посідає сьогодні центральне місце серед корпусу понять
теорії мовленнєвих актів і багатьох інших галузевих дисциплін лінгвістики»
[281, с. 161].
Як зазначає Н.Д. Арутюнова, в своєму розвитку поняття пропозиції подолало
декілька етапів: 1) спочатку воно відповідало цілому судженню, як певній формі
думки, що складається з модусу ствердження і диктуму; 2) потім його визначали
як «об’єктивований» зміст думки, відокремлене від суб’єктивної модальності і
безпосередньо співвіднесене з «станом речей», що означає, наче постійним
супутником пропозиції був би модус ствердження, а її єдиним призначенням –
«портретування», відтворення фрагментів дійсності, що дозволяло пропозиції
зберегти зв'язок з істинносним значенням; 3) нарешті, термін «пропозиція» був
застосований для позначення тієї частини будь-якого речення, тієї семантичної
структури, яка здатна з’єднуватись з будь-яким «модусом комунікативної цілі»,
тобто з дієсловами, які виражають цілеспрямованість мовленнєвого акту [5, с.
34].
На думку деяких лінгвістів, «поняття пропозиції у відповідній літературі
здебільшого використовується як таке, що є вже відомим; дуже рідко докладають
зусиль, щоб зробити спробу надати йому дефініцію» [281, с. 161]. Втім, існує
декілька визначень поняття «пропозиція»: «мисленнєвий зміст речення» [84, с.
141], «потенційний концепт речення» [125, с. 36], «не весь смисловий зміст
речення, а лише та його частина, яка відображає денотат – подію, що описується
реченням, фрагмент дійсності (або вигаданого світу), «стан речей»» [139, с.
25], «частина смислової структури речення, яка відображає відносини реальної
дійсності» [5]. Сутність пропозиції розкривали шляхом контрастивного
розрізнення пропозиції і твердження, судження, речення; протиставлення
пропозиції і значення речення [190]. «Щось сказати означає, між іншим, щось
зробити, але те, що говорить мовець, як те, що може бути правдою чи неправдою,
не є тим, що він робить. Питання «Що він сказав?» вимагає іншої відповіді ніж
запитання «Що він зробив?» <…> Жодний опис дії мовця не відповідає на
запитання, що було сказане. Це питання потребує не характеристики дії, а
ідентифікації змісту, вираженого через мову» [190, с. 115]. Як зазначає
С.Чепмен, деякі «філософи і лінгвісти асоціювали пропозиції з реченнями (Ayer,
1936) <…> Карнап <…> дефінує термін «пропозиція» як термін, який
використовується не «для речень або для речень разом з їх значенням, але для
сутностей, які за своєю природою є екстралінгвістичними, але які, якщо вони
знаходять відображення в мові, виражаються (декларативними) реченнями» (1956:
26-27) [199, c.1561].
Прийнявши до уваги зазначені зауваження, в нашому дослідженні ми беремо за
основу поняття пропозиції, як воно надається П.Адамцем – як «конфігурація
лексичних найменувань, взаємопов’язаних семантико-синтаксичними відношеннями у
єдине смислове ціле, що становить номінацію певної денотативної ситуації,
абстраговано від конкретної поверхнево-граматичної форми й актуалізаційних
параметрів (модальності, часу, актуального членування тощо)» [1, с. 7].
Аналіз теоретичної літератури дозволив встановити, що пропозиції притаманні
наступні ознаки:
1. Головною ознакою пропозицій є той факт, що вони підлягають оцінці на
істинність:
пропозицію можна стверджувати чи заперечувати,
пропозиція може бути істинною або хибною,
пропозицію можна верифікувати або фальсифікувати [190, с. 127; 199, c. 1561;
241, c. 141; 249, c. 37; 268, c. 60; 279];
2. Пропозиція не прив’язана до конкретних речень і висловлень: «мовець, який
говорить іншому «ти змерз», може сказати третій особі «він змерз», маючи на
увазі під «він» того, до кого він звертався у першому реченні, а той може
сказати «я змерз». В цьому випадку в різних висловленнях з різними реченнями
було сказане одне і теж саме: була виражена одна і та ж сама пропозиція» [190,
с. 122]. На цей факт вказують також інші дослідники, наголошуючи, що також не
має різниці, хто, де і коли вимовив ці висловлення [19, с. 45; 193, c. 304].
3. Пропозиція не прив’язана до конкретної мови: пропозиція «може бути виражена
шляхом перекладу реченнями інших мов» [190, с. 119]. Порівняємо: «речення I
think, therefore I am; Je pense, donc je suis; Cogito, ergo sum стверджують
одну і ту ж саму пропозицію [Cohen / Nagel, 1963, c. 27, цит. за 268, с.
70-71];
4. Пропозиція має когнітивну сутність: «Пропозиції є ідеї. Пропозиції є мислі.
Пропозиції є образи фактів» [268, с. 75]; пропозиція є «певною формою думки,
яка стверджує або заперечує дещо про предмети дійсності <…> В найбільш
загальному вигляді багато вчених погоджуються з визначенням пропозиції як
такої, що відображає певні онтологічно існуючі відношення між предметами або
предметом та його ознакою і які осмислюються як такі в голові людини [Кубрякова
1986]» [99, с. 138].
Розрізняють певні типи пропозицій:
І. За способом їх репрезентації:
1. Віртуальні, або логічні пропозиції. Їх репрезентантами вважають як
підметно-присудкові структури, так і атрибутивні і обставинні елементи,
речення, інфінітивні і дієприкметникові звороти, інфінітиви, ґерундії, супіни,
масдари, пропозитивні імена, а також численні граматичні категорії. Вони не
передбачають обов’язкового акту предикації. При одному предикаті (або рел
- Київ+380960830922