РОЗДІЛ 2
ТРАНСТЕКСТУАЛЬНІ «КОДИ» – ПРАДЖЕРЕЛО ЛІРИКИ Л.ТАЛАЛАЯ
2.1. Генетичний аспект існування «тексту в тексті».
До транстекстуальних кодів віднесемо будь-які прояви «тексту в тексті» на рівні
мотивів, фрагментів, сюжетів, образів, стилізацій, жанрових модифікацій та
притаманну їм ритмоструктуру й мову (стилістичні фігури або тропи), які
реалізуються в генетичному та рецепційному аспектах.
Алюзія є одним із засобів реалізації інтертекстуальності, яка відрізняється від
інших засобів компактністю передачі об’ємної інформації прецедентного тексту і,
таким чином, становить важливий чинник інформації, що сприяє збагаченню
новоутвореного тексту. Разом з тим, треба мати на увазі, що перехід художнього
коду із прецедентного до нового тексту супроводжується деякими змінами його
змісту. Це пояснюється насамперед тим, що запозичений елемент переосмислюється
в новому оточенні згідно зі специфікою цього оточення.
У перекладі з латинської, алюзія – це натяк, стилістична фігура, яка
використовується в художньому, ораторському, науковому та буденному мовленні
для рельєфнішого, об’ємнішого окреслення певної реалії через співвіднесення її
з аналогом, що добре відомий з перебігу історичних подій, життя видатних людей,
фольклору, літературних творів тощо. Найвищого піку алюзійне зображення сягнуло
в сучасному постмодернізмі, здобувши незаперечне право на понятійну автономію.
Феномен алюзії, на відміну від інших проявів інтертекстуальності, може бути як
вільним, так і невільним запозиченням, «безсвідомою дією творчої пам’яті», за
визначенням В. Жирмунського [53, с. 339].
У ліриці Л. Талалая алюзія репрезентована класичними різноджерельними виявами.
У єдиному культурному просторі знаходяться тексти, які володіють певним
«авторитетом», набутим у результаті чинної в конкретному культурному середовищі
традиції сприймати їх як джерело безумовних закономірностей. Таким текстом,
наприклад, є Біблія. За визначенням В. Топорова, цей «великий текст» – «чиста
творчість як досягнення всього просторо-часового, найвищої свободи» живе «вічно
й всюди» [157, с. 284].
Біблію можна розглядати як модель тексту, народженого на невловимій межі
літератури та дійсності. На думку німецького філософа Ю. Габерса, саме це
«пограниччя життя і фікції й забезпечило текстові Біблії міцний онтологічний
статус «Книги життя» чи «Вічної книги», що відкриває перспективу синтетичного
сприйняття єдности в розмаїтті, методологічного синтезу, який стирає будь-які
межі поділу світу тексту на літературний і нелітературний виміри. Н. Фрай у
фундаментальному дослідженні «Великий код: Біблія і література» (1990)
спробував виявити засади феноменальної комунікативної енергії та механізми
плідного впливу «Вічної книги» на літературу й мистецтво всіх часів через
докладний аналіз її мови, мітологічної структури, метафорики та типології. Своє
бачення Біблії як «Книги життя» запропонував і П. Рікер, указуючи на
інтегральний характер людського досвіду в ній» [57, с. 318].
І. Арнольд зазначала: «У світовій літературі немало таких текстів (Ю. Караулов
називає їх прецедентними), які відлунюють знову і знову протягом багатьох
століть... Цитування геніїв минулого дозволяє зіставити світ ХХ століття зі
світом інших епох із їхніми моральними й духовними цінностями» [2, с. 365].
Біблія як основа християнської культури стала справжнім «текстом текстів»,
вічним джерелом вічних ідей, образів, мотивів у всіх видах мистецтва. Біблійна
образність та смислова змістовність впливали та впливають на різні покоління
письменників.
Спробуємо дослідити вербальну уяву біблійного тексту в ліриці Л. Талалая і
ролі міфу у формуванні смислу художніх текстів письменника. Біблійні образи
присутні в багатьох творах цього автора, створюючи своєрідне транстекстуальне
поле, стають одним із структуротворчих факторів ідіостилю поета.
На сьогодні лірик, який «розміняв» уже сьомий десяток, більш зворушливий і
внутрішньо вільний, його творчість дійшла до таємниць вічного та сакрального,
що сформували світосприйняття ліричного героя – «розколеного навпіл» сучасника
(В. Базилевський). Основними вербальними сигналами інтертекстуальних зв’язків у
багатьох його поезіях є біблійні цитати, у тому числі, алюзійні та
ремінісцентні, які в Л. Талалая можна виокремити в єдину світоглядну систему.
Основними її компонентами є такі чинники: обов’язковий релігійний початок у
людині; співіснування духовного й біологічного в ній; пошуки смислу існування
як реалізація цього співіснування. Біблія як прототекст християнської культури
впливає на розвиток літератури й виступає смисловим ядром, яке народжує новий
смисл. Так, у поезії «Незважаючи на втрати» [150, с. 39-40] автор закликає
сучасника цінувати життя як Божий дар, яким уміло треба розпорядитись,
натякаючи на можливу спокусу:
Де вже грішнику до раю,
Певне, буду у смолі!
А, можливо, загуляю,
Що й зостанусь на землі!
Алюзії з релігійною підосновою сприяють створенню «універсуму тексту» (Ж.
Дерріда) тому, що цей текст функціонує в якості постійного інтертексту.
Наприклад: у поезії «Мить», сподіваючись на ласку долі, автор вірить у
значимість своєї праці, натякаючи: «...і вірю: впаде мені яблуко в долю,/ як в
долю Адама, як в долю Ньютона./» [150, с. 88] (алюзія з релігійною підосновою
сплітається з історією, пов’язаною з відкриттям фізичного закону всесвітнього
тяжіння). Біблійний сюжет продажу душі дияволу, що розкриває гріх людської
спокуси (цей образ повертає нас до міфу про змія, наймудрішого з усіх тварин,
що спокусив Єву скуштувати заборонений плід з дерева добра і зла, за що вона й
Адам були вигнані з Раю), трансформується в поезіях «Протистояння» [150, с.
112], «Змій» [150, с
- Київ+380960830922