РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
2.1. Концептуальні засади євроінтеграції в інформаційній сфері
Революція в науково-технічній сфері, поява нових видів комунікації та
інформаційних технологій стали матеріальним підґрунтям глобалізаційних
процесів, що зумовило зміну розуміння сутності феномену безпеки, а також джерел
та характеру загроз, значення та ролі міжнародних інститутів, завданням яких
було підтримання миру та стабільності на континентах.
Використовуючи засоби економічного, інформаційного, політичного та
міжнародно-правового впливу, глобалізація суттєво змінює концепцію суверенної
національної держави, оскільки прогресуючу роль в управлінні державотворчим
процесом покладається на наднаціональні утворення, зокрема Європейський Союз.
У Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір.
Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на
2002–2011 роки” визначено, що курс на європейську інтеграцію є природним
наслідком здобуття Україною державної незалежності. Він викристалізовується з
історії нашого народу, його ментальності та демократичних традицій, з прагнення
нинішнього покоління бачити свою державу невід’ємною складовою єдиної Європи.
Європейський вибір України – це водночас і рух до стандартів реальної
демократії, інформаційного суспільства, соціально орієнтованого ринкового
господарства, базованого на засадах верховенства права й забезпечення прав та
свобод людини і громадянина [150].
Здебільшого, термін “інтеграція” (лат. іntegratio – відновлення, поєднання; від
integer - цілий) визначається як процес взаємного пристосування, розширення або
ж об’єднання чогось у єдине ціле [151].
Як зазначає О.О. Ковальова [73, с. 36], європейська інтеграція є однією з
найбільш досліджуваних тем у працях західноєвропейських та американських
політологів-міжнародників, істориків, соціологів, правознавців, синтез яких
виявив можливість виокремлення таких основних підходів до розуміння сутності
євроінтеграції:
розвиток Євросоюзу як міжнародної міжурядової організації. Головною тезою є те,
що існування ЄС підпорядковано законам і логіці функціонування будь-якої
міжнародної організації, інакше кажучи, націлено на гармонізацію міждержавних
інтересів з метою забезпечення мирного співіснування її членів (А. Вендт [152],
С. Краснер [153], Ф. Краточвіл [154], Е. Мансфілд [155], Д. Снідал [156], П.
Хаас [157], О. Янг [158] та ін.);
розвиток європейської інтеграції в контексті теорій регіоналізму, відповідно до
якої найважливішою засадою інтеграційного процесу є географічна близькість
держав-членів Євросоюзу, що сприяє економічним і, зокрема, торговельним
відносинам між ними (Р. Кеохейн [159], П. Тейлор [160], А. Фішлоу [161] та
ін.);
розвиток євроінтеграції як процесу формування спільної політики, динаміка якого
віддзеркалює інтеракції національних груп політичних акторів з імплементації
взаємоузгоджених рішень (Е. Адлер [162], М. Барнет [162], З. Бжезінський [163],
Дж. Піндер [164], В. Уоллес [165], Х. Уоллес [166], С. Хікс [167] та ін.).
Ідея європейської єдності має давнє коріння у суспільно-політичному розвитку
Європи. Серед її апологетів назвемо видатних мислителів та філософів ХІХ
століття Е. Крюсе, В. Пенна, Дж. Мадзіні, В.Ф. Генца і Й. К. Блунтшлі,
Й. Альтузіуса, Ш.-Л. Монтеск’є, Ж. Ж. Руссо, П. Ж. Прудона, Дж. Бентама,
Р. Кобдена, Ф. Ліста та К. Франца.
Особливої активності ця ідея набула у 20-х роках ХХ ст. в наукових та
філософських трактатах Р. Куденхове-Калергі, Е. Мейріша, Ж. Бенда, П. Валері,
К. Сфорца і А. Тріана, які відстоювали позицію необхідності створення
Об’єднаних Штатів Європи яксамостійного потужного політичного та економічного
союзу, спроможного протистояти натиску союзу Англії та Америки.
Тривалий час згадані розробки мали винятково теоретичний характер. Перша та
Друга світові війни стали повштохом для їх практичної реалізації як запоруки
миру, стабільності та відродження європейських країн.
Окремі аспекти історичної ідеї об’єднаної Європи відбито в основоположних
установчих документах (первинному праві) Європейського Союзу: Договорі про
заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС) від 18 квітня 1951
року, Договорі про заснування Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС)
та Європейського Співтовариства з атомної енергії (Євратом) від 25 березня 1957
року, Єдиному Європейському Акту, підписаному в Люксембурзі 17 лютого 1986 року
та в Гаазі 28 лютого 1986 року, в Маастрихтському Договорі про Європейський
Союз від 7 лютого 1992 року з подальшими змінами та доповненнями,
запровадженими Амстердамським від 2 жовтня 1997 року та Ніццьким від 26 лютого
2001 року договорами.
Преамбула Договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства
[168] визначає, що ціллю європейської інтеграції є більш тісний союз
європейських народів, який досягається шляхом спільних дій, спрямованих на
усунення бар’єрів, що розділяють Європу. Актуальною для України є теза про те,
що інші народи Європи, які поділяють цей ідеал, мають приєднуватися до їх
зусиль.
Важливе положення також юридично закріплене в Декларації про майбутнє
Європейського Союзу від 15 грудня 2001 року, що єдиний кордон, який проводить
Європейський Союз, кордон демократії та прав людини. Союз є відкритим тільки
для країн, що поважають основоположні цінності, такі як вільні вибори,
дотримання прав меншин і правова держава [169].
Отже, ЄС європейськими державами визнає тільки ті країни, які мають високий
рівень політико-правових та соціально-економічних стандартів, не зважаючи на їх
географічну розташован
- Київ+380960830922