РОЗДІЛ 2
ЗАКОН ЯК ПРІОРИТЕТНА ФОРМА (ДЖЕРЕЛО) ПРАВА УКРАЇНИ
2.1. Загальнотеоретичні аспекти дослідження форм (джерел) права
Джерела права є однією з центральних категорій права в цілому як у прикладному,
так і у теоретико-пізнавальному значенні. Для того, щоб стати реальним та
успішно виконувати свої функції, право повинно мати зовнішній вираз, який одні
вчені називають формами права, інші джерелами, треті – і формами, і джерелами
одночасно. Як справедливо зазначав А.А. Піонтковський, розробка в юридичній
науці окремих наукових понять «сприяє засвоєнню і розумінню чинного права та
полегшує для юристів процес застосування права …» [115, с. 76]. До їх числа
можна віднести і поняття «форма права», «джерела права».
Величезний внесок у наукове дослідження і теоретичне вивчення питань форм і
джерел права зробили такі правознавці, як: П.І Стучка, Є.Б. Пашуканис,
М.В. Криленко, Б.О. Кістяківський, Л.І Петражицький, С.І Вільнянський,
С.А. Голунський, М.С. Строгович, І.Б. Новицький, Н.М. Пархоменко, С.Ф.
Кечек’ян, М.Г. Александров, А.І Денисов, М.Д. Шаргородьский, Л.С. Явич, О.С.
Йоффе,
С.С. Алєксєєв, А.Ф. Шебанов, С.Л. Зівс та ін.
Поняття «форма» – багатозначне: воно має філософський, соціологічний,
філологічний, юридичний аспекти. Вихідним є загальнофілософське поняття форми,
як способу існування змісту, його внутрішня структура, організація і зовнішній
вираз. Обриси, контури, зовнішні межі предмета, що визначають його зовнішній
вигляд [116, с. 1328].
Соціологічний аспект виражається в тому, що поняття «форма» відображає ті або
інші соціальні умови, які склалися в даному суспільстві, воно не існує у
відриві від соціальної сутності і змісту, в теоретичному і практичному плані
виступає в якості парної категорії по відношенню до змісту [117, с. 5]. Форма і
зміст доповнюють один одного, є двома зрізами однієї і тої ж правової матерії,
проникають один в одного.
Філологічний аспект проявляється в особливостях зовнішнього вираження форми в
її писаному і неписаному характері. Юридичний аспект полягає в тому, що форма є
структурною організацією системи правил поведінки, тобто зміст права, його
матерія [118, с. 54].
Юридичне поняття «форми права», виникло через неоднозначність розуміння джерел
права. Поняття «форми права» було покликане іменувати різні види права, що
містили юридичні норми, вибір способів закріплення яких залежав від волі
держави. Найчастіше під формою права розуміють спосіб внутрішньої організації
та зовнішнього прояву права. На основі такого розуміння пропонується
виокремлення внутрішньої і зовнішньої форм права. Внутрішня форма права – це її
структура та зв’язки (сюди належить система права, структура її елементів).
Розуміння зовнішньої форми права визначається тим, що розуміється під змістом
права (оскільки форма вважається способом існування та вираження змісту). З
одного боку, існує позиція, згідно з якою зміст права – це воля держави, а
форма права – це юридичні норми; з іншого боку, позиція, згідно з якою змістом
права вважається не державна воля (це його сутність), а самі юридичні норми.
Розкрити зовнішню форму права – означає з’ясувати, яким способом реалізується
воля суб’єктів творення права і яких форм набувають правові норми. Право завжди
набуває певних форм, воно завжди формалізоване. Зовнішню форму права можна
виділити як спосіб вираження, існування, перетворення правових норм, що діють у
певній державі.
Поняття «джерело права» ширше, ніж поняття «форма права». Під джерелом права
необхідно розуміти три фактори: джерела в матеріальному розумінні (наприклад,
форми власності, потреби та інтереси людей); джерела в ідеологічному розумінні
(наприклад, правова доктрина та правосвідомість суспільства); джерела у
формально-юридичному розумінні, які і є формою права (нормативний акт,
нормативний договір, правовий звичай та юридичний прецедент).
Іноді термін «джерело права» вживається і в історичному розумінні
[119, c. 11]. У вигляді джерел пізнання права він дозволяє охарактеризувати
право на певному етапі його історичного розвитку. У це поняття звичайно
включаються літописи, записи звичаїв, тексти законів, виступів юристів у судах,
різні археологічні пам’ятки. Таке розуміння джерел права є закономірним і
цілком виправданим, оскільки воно відповідає прийнятому в українській мові
розумінню цього терміна як «письмової пам’ятки», документа, на підставі якого
будується наукове дослідження» [120, c. 742].
Вважається, що термін «джерело права» уперше застосовано Тітом Лівієм, який у
своїй Римській історії назвав закони ХІІ таблиць «fons omnis publici privatique
juris» (джерелом усього публічного і приватного права). Поняття «джерело» тут
застосовано у значенні основоположних начал, своєрідного історичного коріння,
на базі якого розвинулось і склалось сучасне право [121, с. 32]. У юридичній
літературі з римського права виробилось три підходи до розуміння значення
поняття джерела права: 1) як джерела змісту правових норм (умови життя
суспільства); 2) як способу або форми утворення норм права (форми
правоутворення – звичаєве право, закон (постанови народного зібрання у
республіканський період, постанови сенату в епоху принципату та імператорські
конституції у період абсолютної монархії), едикти магістратів і діяльність
юристів); 3) як джерела пізнання права (результати кодифікацій, твори римських
юристів, істориків, антикварів, письменників, філософів, а також матеріальні
пам’ятки – наприклад, написи на різних матеріалах). Римські юристи у своїх
творах приділяли досить багато уваги шляхам створення джерел права, їх
класифікації та розрізненню окремих видів, проте, як відзначалося у юридичній
літературі, вон
- Київ+380960830922