РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика обстежених хворих.
Під нашим спостереженням перебувало 118 хворих на ХБХ у стадії загострення (за
МКХ-10 код К81.1) у сполученні з хелікобактеріозом та ожирінням, які були
обстежені й лікувалися в гастроентерологічному відділенні Донецького обласного
клінічного територіального медичного об'єднання, що є базою кафедри внутрішніх
хвороб №1 Донецького державного медичного університету ім. М. Горького.
Обстеження й лікування в стаціонарі продовжувалося 17–21 день, потім протягом
року пацієнти перебували під амбулаторним наглядом клініки внутрішніх хвороб
№1. Пацієнтів викликали в клініку 1 раз в 4 місяці для опитування (збір скарг),
фізикального обстеження, своєчасного призначення лікування у випадку
загострення. По закінченню амбулаторного спостереження уточнювали частоту
загострень ХБХ протягом року й тривалість ремісії після лікування в стаціонарі.
Крім того, підраховували ІМТ і проводили дихальний тест на Нр після проведення
курсів лікування АГТП протягом року.
Серед хворих переважали жінки — їх було 82 (69,5%). Обстежені також 36 (30,5%)
чоловіків. Такий розподіл хворих залежно від статі відповідає значно більш
високій розповсюдженості біліарної патології, в тому числі ХБХ у жінок [111].
Вік обстежених хворих перебував у межах від 22 до 67 років. Розподіл пацієнтів
за віком було наступним: до 30 років — 11 (9,3%), 30–40 років — 15 (12,7%),
41–50 років — 26 (22,1%), 51–60 років — 34 (28,8%), 61 рік і більше — 32
(27,1%) хворих. Такий розподіл пацієнтів із ХБХ у сполученні з
хелікобактеріозом й ожирінням за віком ми пояснюємо зростанням імовірності
розвитку такої комбінованої патології при збільшенні віку у зв'язку з більшою
ймовірністю порушення ліпідного обміну, інфікування Нр, зменшення рухової
активності, наявності в анамнезі вагітності та ін. Розподіл хворих жінок і
чоловіків за віком був подібним (рис. 2.1). Спостерігалося зростання кількості
хворих і чоловіків, і жінок із сполученою патологією при збільшенні віку. Ця
залежність порушувалася лише у хворих, що мали вік 61 рік і більше. У всіх
хворих у цілому, а також окремо у хворих чоловіків і жінок кількість пацієнтів
такого віку була трохи менша, ніж хворих у віці від 51 до 60 років включно.
Ймовірно, це можна пояснити тим, що пацієнти 61 року й старше частіше
страждають такими захворюваннями, як ішемічна хвороба серця, гіпертонічна
хвороба, судинною патологією центральної нервової системи. Ці захворювання
мають більш значущі клінічні прояви й більш серйозний прогноз, ніж ХБХ,
хелікобактеріоз й ожиріння, тому хворі частіше звертаються до кардіологів,
невропатологів, а не до гастроентерологів.
Рис. 2.1. Розподіл обстежених хворих за віком залежно від статі.
Давнина ХБХ становила від 3 до 21 року. Розподіл хворих залежно від різної
давнини ХБХ був наступним: до 5 років — 23 (19,5%), від 5 до 9 років включно —
68 (57,6%), 10 і більше років — 27 (22,9%) хворих (рис. 2.2). Можливо, хворих з
давністю захворювання 10 і більше років було менше, ніж хворих з давністю ХБХ
від 5 до 9 років включно у зв'язку з тим, що при зростанні тривалості
холециститу збільшується ймовірність формування жовчних конкрементів [111].
Хворі на ЖКХ у наше дослідження не включалися. Крім того, частина таких хворих
отримує оперативне лікування. Отже, найчастіше давність захворювання в
обстежених пацієнтів становила від 5 до 9 років включно.
Рис. 2.2. Розподіл обстежених хворих залежно від давності захворювання.
У всіх обстежених хворих ожиріння було аліментарно-конституціональним (за
МКХ-10 код Е66.0). Ступінь ожиріння оцінювали за ІМТ [18, 175, 212]. На
ожиріння І ступеня страждали 69 (58,5%) пацієнтів, на ожиріння II ступеня —
39 (33,0%) пацієнтів, на ожиріння III ступеня — 10 (8,5%) пацієнтів.
У всіх наших пацієнтів діагностовано інфекцію Нр, ми включали в дослідження
тільки тих пацієнтів, у яких при фіброезофагогастродуоденоскопії (ФЕГДС)
діагностовано хронічний гастрит, дуоденіт, але не ерозивно-виразкові зміни СОШ
і/або СОДПК. Хворих з виразками й ерозіями ми не включали в дослідження у
зв'язку з тим, що їм протипоказане дуоденальне зондування й жовчогінні
препарати. У той же час препарат хепель, що ми використовували в комплексній
терапії, має жовчогінні властивості.
Ми вивчили частоту різних супутніх захворювань у наших хворих. Так, в
40 (33,9%) пацієнтів діагностовано неалкогольний стеатогепатит з мінімальною
біохімічною активністю, в 18 (15,3%) пацієнтів — неспецифічний реактивний
гепатит з такою ж активністю. Хворі на алкогольну хворобу печінки й хронічні
вірусні гепатити у дослідження не включалися (при наявності в анамнезі
зловживання алкоголем або при виявленні позитивних маркерів вірусів В, С,
Епштейн-Барр, цитомегаловіруса). Ми не обстежували хворих на цироз печінки.
Крім того, було виявлено інші супутні захворювання: гастроезофагеальна
рефлюксна хвороба — у 26 (22,1%) пацієнтів, виразкова хвороба шлунка й/або ДПК
(неактивна фаза) — у 23 (19,5%) пацієнтів, синдром подразненої кишки — у 23
(19,5%) пацієнтів, хронічний панкреатит — у 27 (22,9%) пацієнтів, хронічний
ентерит — у 15 (12,7%) пацієнтів, хронічний коліт — у 17 (14,4%) пацієнтів,
хронічний бронхіт — у 41 (34,7%) пацієнта, ішемічна хвороба серця — у
35 (29,7%) пацієнтів, гіпертонічна хвороба — у 27 (22,9%) пацієнтів, цукровий
діабет 2 типу — у 24 (20,3%) пацієнтів, цукровий діабет 1 типу — в 3 (2,5%)
пацієнтів. Перевага цукрового діабету 2 типу серед обстежених хворих, імовірно,
можна пояснити наявністю в них ожиріння, причому, метаболічний синдром
діагност