Розділ 2
Вітчизняний і зарубіжний досвід розвитку критичного мислення студентської
молоді
2.1. Зарубіжна та вітчизняна практика розвитку критичного мислення студентської
молоді
В усі часи проблема вибору стратегії виживання і розвитку була пріоритетною для
кожного соціуму. У наш час значні зміни в цій галузі сталися в аспекті
поєднання глобалізаційного впливу з наслідками інформаційно-високотехнологічної
революції – усі держави світу вимушені тепер рятуватися від екологічних та
інших загроз разом, а не поодинці чи групами, а серед передумов успішного
розвитку поряд з традиційними засобами (природними ресурсами, капіталом,
кількістю робочих рух тощо) з’являються все нові, не дуже чітко окреслені, але
кожного разу нерозривно пов’язані з діяльністю освітньо-наукового комплексу –
„людський капітал”, „знання для розвитку”, „високі і нанотехнології”,
„суспільство знань” тощо.
Щойно сказане значно виразніше виявляє себе під час формування стратегії
розвитку соціумів та економік розвинених держав і відображено у документах і
працях експертів міжнародних організацій (ООН, СБ, ЄС, ЮНЕСКО та ін.). У нашій
країні найчастіше можна почути словосполучення “інтелект нації”, “інформаційне
суспільство” ([285], [52] та ін.). Вони, варто зауважити, досить суттєво
відрізняються від понять, які входять у міжнародні термінологічні стандарти.
Так, у прогностично-аналітичних працях українських філософів, економістів,
політологів, “інформаційне суспільство” відрізняється від „індустріального
суспільства”, в основному, масовою комп’ютеризацією навчальних закладів та
підготовкою користувачів [332], [65], [46].
Суспільство майбутнього, на нашу думку, не зобов’язане задовольнятися
модифікованими, згідно вимог екологів, індустріальними технологіями та
удосконаленими персональними комп’ютерами. Воно значно істотніше
відрізнятиметься від індустріального і спиратиметься на складні і досконалі
“високі” та “надвисокі” технології. Більшість його членів не лише матимуть вищу
освіту, а й навчатимуться безперервно. Саме тому суспільство майбутнього
називають у наш час “суспільством знань”. Слід наголосити, що перехід від
індустріального суспільства до постіндустріального, а далі до “суспільства
знань” є логічним і закономірним етапом розвитку людства. Він дуже виразний у
країнах-лідерах (Фінляндії, Ірландії, Норвегії та ін.).
Значні економічно-соціальні успіхи вказаних та інших країн спираються не на
багатющі природні ресурси, а на створення продукції за допомогою “високих
технологій”, що є вершинними досягненнями точних наук (насамперед – з групи
нанонаук).
Суперечливі думки викликає словосполучення “інтелект нації”. Воно не стало
чітко визначеним науковим терміном, не має жодних засобів виміру і
використовується українськими авторами як синонім “освіченості нації”. В
Україні часто пропонують концентрувати зусилля всієї нації над підвищенням
власного “інтелекту” ([300] та ін.).
У розвинених країнах термін “інтелект” використовується досить рідко, а його
поширене значення істотно відрізняється від українських нормативів. У цьому
легко переконатися, якщо звернутися до будь-якої з існуючих версій
Європейського Освітнього Тезаурусу [336] (їх на мовах провідних розвинених
країн можна знайти на освітній веб-сторінці країн ЄС [337]). Виявиться, що всі
наявні у ньому терміни з коренем “intell” (їх дев’ять) стосуються
індивідуальних характеристик особи, а не груп осіб. Це не випадковість,
оскільки і в інших словниках чи документах міжнародних організацій (ЮНЕСКО,
ООН, Європейського Союзу тощо) ми не зустрічаємо жодних аналогів
словосполученню “інтелект нації”. Одночасно, в довідниках ми знаходимо дані
щодо середньої тривалості первинної освіти (повної тривалості навчання до
моменту початку продуктивної праці), освіти певної вікової чи статевої групи,
середньої тривалості навчання всього населення тощо. Зарубіжні науковці
уникають використання словосполучення “intelligence of nation” (перекл.
“інтелект нації”). Додаткову складність у науковому аналізі терміну “інтелект
нації” створює відсутність української версії вказаного Тезаурусу. Тому
лишається лише дискутувати з приводу того, яким зі слів – “інтелект”,
“інтелектуальність”, “інтелігентність” чи “розум” – слід передати нашою мовою
термін, що на польській звучить як “inteligencja”, французькій і англійській –
“intelligence”, німецькій – “Intelligenz”. Підсумовуючи цей аналіз, можна
стверджувати, що, у разі нашого бажання працювати у межах світових
термінологічних стандартів, слід використовувати поняття “інтелект” лише до
однієї особи. На Заході ми не зустрінемо словосполучення “інтелект нації” і без
труднощів з легкодоступних джерел можемо переконатися в тому, що поняття
“інтелект” використовується для окремих індивідуальностей, причому, з
застереженням, що кожна особистість оперує одразу кількома “інтелектами”[52].
Спробуємо ліквідувати ті головні недоліки використання словосполучення
“інтелект нації”, які притаманні попередньому періоду, коли воно замінювало
собою поняття “освіченість населення” чи „наукова компетентність нації”.
Важливо не забувати, що точність термінології й досягнення необхідного рівня
консенсусу щодо змісту ключових понять – обов’язкова умова не лише плідності
будь-якої дискусії, але й організації та результативності спільних дій у
важливих акціях, особливо, таких всеосяжних, як визначення принципів і цілей
організації та діяльності національної системи освіти.
У більшості випадків з контексту вживання словосполучення “інтелект нації”
ви
- Київ+380960830922