РОЗДІЛ 2
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ
ОСТАПА ТЕРЛЕЦЬКОГО
У суспільно-політичних поглядах О. Терлецького чільне місце посідають його соціальні ідеї. Новітні для України, вони в тій або іншій формі були знані в Європі 60-70-х років ХІХ ст. З погляду цих ідей він тлумачив суспільні явища, розв'язував громадські справи, політичні питання. Скільки в цьому було наукового й хибного, оригінального й актуального ще й до сьогодні, має розкрити аналіз його праць та діяльності, що подається далі.
2.1. ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ
2.1.1. У ЛАВАХ НАРОДОВЦІВ
Родина Терлецьких, у якій панував демократичний спосіб життя, належала до того духівництва, яке пов'язувалося своїм походженням і життям з трудовими низами народу та дало Україні Маркіяна Шашкевича й Олександра Духновича, Степана Руданського й Анатоля Свидницького. Батько Терлецького, Степан, син Миколи, був парохом села Назірної1 Коломийського повіту в Галичині, відзначався приязним ставленням до селян, був палким прихильником освіти народу. В пам'яті старожилів Назірної збереглися теплі спогади про священика Степана Терлецького. Ретельно дбав він про сільську школу, про навчання в ній усіх дітей шкільного віку.
Станіслав Терлецький народився в Назірній 5 лютого 1850 року.2 Дитячі роки його минули серед м'якої природи передгір'я Карпат, недалеко від невгамовного Пруту у клопотах і заняттях разом зі своїми односельчанами-перевесниками. В Назірній відбував він і часи літніх вакацій періоду навчання. Роки дитячої безжурності були затьмарені смертю матері Елеонори, з Цурковських, що сталася десь близько 1862 року.
Початкову освіту Станіслав здобув у Коломиї. Року 1859-го він вступив до Першої вищої станіславівської гімназії. Одночасно з ним навчалися, старше класом, Володимир Навроцький (1847-1882), майбутній видатний український економіст, громадський діяч і публіцист, Мелітон Бучинський (1847-1912) та Леонід Заклинський (1850- 1890)- обидва пізніше громадські народовські діячі. Терлецького з Навроцьким єднала щира особиста дружба.
Навчався Станіслав добре, особливо в останніх класах гімназії. На передостанньому році навчання його спіткало ще одне велике горе: 25 лютого 1867 року помер батько. Шестеро осиротілих дітей розійшлися по родичах. Опікуном Станіслава став родич по батькові священик Порфир Білинкевич.
Терлецький-гімназист поринає у вир громадського життя краю, зокрема в нетрі внутрішньої боротьби українських партій москвофілів і народовців та обох їх з польськими національними партіями. Він стає ініціатором створення Станіславівської учнівської народовської громади. Такі громади виникали в 60-х роках у багатьох містах Галичини. Базою їх створення були осередки студентської молоді- гімназії, духовні семінарії та Львівський університет. Центральною була Львівська громада, що об'єднувала по-народовському налаштовану молодь міста. Члени Львівської громади провадили інтенсивне листування з молоддю периферійних навчальних закладів, особисто відвідували їх. Одним із найактивніших народовських агітаторів був львівський семінарист Данило Танячкевич (1842- 1906), відомий під прибраними іменами Грицька Будеволі, Обачного та ін. Наслідком народовської агітації виникли громади 1863 року в Самборі, Перемишлі й Тернополі, 1864 року- в Дрогобичі та Бережанах, 1865 року- в Станіславові, а також у Коломиї та інших містах.
Улітку 1865 року, після бесіди з представником Центральної громади, Терлецький з запалом узявся до організації громади. Одного з осінніх вечорів 1865року на березі річки Бистриці Надвірнянської, серед лозовиння за присутності близько 25 осіб відбулися установчі збори громади, на яких Терлецький звернувся до присутніх з промовою:
"Славні козаченьки, легіники руські,3 любі та щирі, товариші і братя! Настає важна хвиля для нашої Матері-України. Се хвиля нашого народнього відродження, патріотичної праці і боротьби за волю нашого рідного краю. Боролися, правда, за неї і наші батьки козацькі, зливали своєю дорогою кров'ю широкий степ, рідну Україну. Але волі вони не вибороли... Їх потомки стогнуть у тяжкій неволі, не маючи на рідній землі кутка, який би могли назвати своїм... Пропадає Україна! І коли на місце давніх борців за народну свободу не стануть нові, свіжі сили, готові за народ наложити своїми буйними головами, то всі загинемо марне в чужім ярмі і слід пропаде за нами... Із прибитої мужицької груди озвався віщий голос народнього генія і завзиває всіх вірних синів народа до нової, послідної борби. "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте!" І на сей голос Батька-Кобзаря, що як блискавка пронісся по широких степах рідної України і відбився аж о сині Карпатські гори ... піднялися з усіх сторін щирі робітники і борці за свободу... Правда, не з шаблями та гаківницями стали нові робітники до трудного діла. Інший настав час і інший мусить бути спосіб борби. Замість гармат ми мемо боронитися наукою, замість гетьманів поставимо людей науки і вільного слова... Ні! Не ляжемо ми невольниками у могилу!.. Ставаймо ж і ми, панове громадо, до народньої роботи!"4
Таким був перший політичний дебют Терлецького. То вияв юнацького запалу, романтичного захоплення народними справами, особиста присяга на вірність Батьківщині. Ясна річ, що та боротьба, до якої закликав промовець, та мати-Україна, яка ставала сутністю його життя, той батько Кобзар, у віщий голос якого він був усім своїм єством закоханий,- усе те виступало в його свідомості лише абстракцією. Але два моменти для 15-річного Терлецького не були абстракцією: перший- почуття любові до рідного народу; другий- ідейна трибуна, з якої він виступав. Та трибуна була народовською.
Можна напевне твердити, що світогляд Терлецького на першому етапі був сформований за років навчання в гімназії, за часу його діяльності як громадівця.
Майже до кінця 60-х років український суспільний рух, що був пов'язаний із новими часами, мав яскраво вираж