РОЗДІЛ 2. КАТЕГОРІЇ СПРАВ, ПІДВІДОМЧИХ ГОСПОДАРСЬКИМ СУДАМ ....................................................................................................................97
2.1. Справи, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні
господарських договорів ......................................................................97
2.2. Справи про визнання недійсними актів ..............................................112
2.3. Справи з участю іноземних підприємств і організацій ......................138
2.4. Справи з інших правових вимог ............................................................157
Висновки до розділу 2 ...........................................................................177
ВИСНОВКИ.................................................................................180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................185
ДОДАТКИ .................................................................................218
ВСТУП
Актуальність теми. Відповідно до Конституції Україна є правовою державою, обов'язковим атрибутом якої є незалежна судова влада, що здійснюється у формі правосуддя. Стаття 124 Конституції України передбачає необмежену юрисдикцію судів і побудову судової влади на засадах спеціалізації. Це потребує чіткого розмежування компетенції по вирішенню справ між господарськими, загальними і адміністративними судами. Однак Кодекс адміністративного судочинства та Цивільний процесуальний кодекс в окремих випадках нечітко визначають юрисдикцію адміністративного та цивільного суду, як наслідок, виникає "конкуренція юрисдикцій" між судами різних спеціалізацій, у тому числі господарськими. Проведений автором аналіз судової практики на підставі статистичної звітності господарського суду Харківської області показав, що кількість припинених господарським судом справ з приводу непідвідомчості постійно зростає (2003 р. - 432 справи, 2004 р. - 472, 2005 - 549, 2006 р. - 643). Це свідчить про те, що заінтересованими особами не завжди правильно визначається судовий орган, до компетенції якого відноситься розгляд тієї чи іншої справи, і вказує на недоліки правового регулювання відповідних питань.
Потребує вирішення також низка інших практичних проблем, що виникають через недосконалість розмежування компетенції господарських судів з іншими юрисдикційними органами. Так, утворення спеціалізованих судових органів обумовлює необхідність визначення належного компетентного суду, який розглядатиме конкретну справу відповідно до міжнародно-правових стандартів здійснення правосуддя. Зокрема, відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини кожен має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадку порушення прав, наданих Конституцією або Законом. Таке положення практично репродуктовано в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка передбачає, що кожен має право на справедливий та відкритий розгляд справи незалежним та безпристрасним судом.
Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено коло справ, які відносяться до підвідомчості господарського суду. Зазначений перелік доповнюється положеннями окремих норм інших законодавчих актів, які містять вказівки про можливості вирішення спорів в судах без уточнення їх юрисдикції.
ГПК України передбачає тільки два провадження господарського процесу: позовного та провадження по справах про банкрутство. Тому до підвідомчості господарських судів не відносяться на сьогодні справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, що створює практичні труднощі.
Окрім того, законодавство передбачає у нормах матеріального права можливість вирішення спорів не тільки в судовій, але й у інших формах, але не містить принципів розмежування підвідомчості справ між органами судової влади, у тому числі господарськими судами, та іншими юрисдикційними органами.
Це вимагає вивчення юрисдикції господарських судів та внесення пропозицій щодо вдосконалення як діючого законодавства, так і проекту ГПК з питань підвідомчості справ вказаним спеціалізованим судам.
Наука господарсько-процесуального права виходить з визначення юрисдикції господарських судів, виходячи із змісту класичної підвідомчості, котра була предметом багатьох досліджень до 1996 року. Так, вчені - юристи С.В. Васильєв, С.М. Пелевін, І.В. Полянчуков, П.М. Тимченко, М.Й. Штефан розглядали підвідомчість справ органам судової влади в аспекті розподілу вирішення юридичних справ та конфліктів не тільки між органами судової влади, а й між несудовими юрисдикційними органами. В пізніших роботах науковців розглядалися окремі питання судової юрисдикції в цілому та підвідомчості справ господарським судам в аспекті передбаченого ст. 124 Конституції України розширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі (В.Е. Беляневич, Г.Д. Болотова, В.В. Комаров, Д.Х. Липницький, В.В. Хахулін, К.А. Чудиновських, В.В. Ярков). Однак комплексного дослідження підвідомчості справ господарським судам в аспекті необмеженої судової юрисдикції не проводилося. Розв'язання такої проблеми на теоретичному рівні суттєво ускладнилось при набранні чинності Кодексом адміністративного судочинства України та Цивільним процесуальним кодексом України. Існування інститутів юрисдикції у зазначених процесуальних нормативних актах та підвідомчості у ГПК України, їх співвідношення не були предметом спеціальних наукових досліджень.
Неоднозначність вирішення окремих питань підвідомчості справ у судовій практиці, в законодавстві та в науці процесуального права обумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України за темою "Удосконалення правового механізму примусового погашення заборгованості в господарському обороті"