Релігійна громада: сутність та її історичні форми.

Розділ II
РЕЛІГІЙНІ ГРОМАДИ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ:
ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК РЕЛІГІЙНИХ І СОЦІАЛЬНИХ ХАРАКТЕРИСТИК
2.1. Тотемізм як чинник формування первісної релігійної громади
Сучасний усталений погляд на релігію первісності, у всякому разі як він представлений у підручниках та словниках, розглядає її як комплекс вірувань, таких як фетишизм, тотемізм, магію, аніматизм, анімізм та пов'язаних з ними ритуалів. Ці релігійні уявлення є складовими моментами міфологічної свідомості, яка характеризується синкретичністю, а, отже, нерозчленованістю, власне, релігійних вірувань, соціальних норм, художніх образів та практичних знань. Саме в зв'язку з цим релігійні вірування і ритуали первісності складають своєрідну проторелігію.
Власне першою історичною формою релігії вважаються родоплемінні релігії, які стихійно виростили з суспільних умов життя роду та племені і сакралізували їх. Разом з тим варто зазначити, що важливе місце в таких релігіях займає культ предків, який відображає генетичну єдність та кровно-споріднені зв'язки, але однозначної відповіді на те, в якій релігійній формі з'являються ці уявлення про спорідненість і з якою саме соціальною групою співпадає ця первісна релігійна громада досі немає.
Думка про те, що особливості соціального укладу життя певних історичних форм колективності породжують і певну своєрідність релігійних уявлень, характерну саме для такої спільноти, склалася ще у вчених-еволюціоністів і була розвинута в різних напрямках соціології. Причому обґрунтування цієї ідеї спиралось як на конкретні соціологічні дослідження, так і теоретичну соціологію. Так, Г.Зіммель, засновник "формальної соціології", який вбачав у релігії культурну форму, що регулює людські відносин і є формою усвідомлення залежності індивіда і спільноти, пояснює це наступним чином. "Індивід відчуває свою причетність до чогось загального, вищого, з чого він сам бере початок і у що вливається, від чого він в той же час чекає піднесення і спасіння, відчуваючи себе відмінним від нього і все ж таки тотожним йому. Всі ці сприйняття збираються, немов у фокусі, в уявленні про Бога; їх можна звести до відношення індивіда до роду: з одного боку, відношення до попередніх поколінь, які передали йому головні форми і зміст його сутності, з іншого боку, відношення до поколінь сучасників, внаслідок чого ця сутність набуває зовнішнього вигляду і міри. Якщо теорія, згідно з якою будь-яка релігія має своїм джерелом культ предків, вшановування та втихомирювання душі прародителя, особливо героя та вождя, яка продовжує жити, є вірною, то вона могла б підтвердити цей зв'язок: адже ми дійсно залежимо від того, що було перед нами і що безпосереднім чином концентрується в авторитеті батьків, що "панує" над нащадками" [63, с. 222-223].
Особлива роль в розробці питання про зв'язок релігійних вірувань і певних типів соціальної організації суспільства належить Е.Дюркгайму. В своїй праці "Первісні форми релігійного життя" він приходить до висновку, що суспільство одночасно виступає як автор і об'єкт релігії, воно створює релігію і одночасно виступає богом та віруючим. Релігія, за французьким соціологом, включає в себе вірування й ритуали. При цьому перші як стани громадської думки існують у формі уявлень, другі - це певні способи дії, обряди [57, с. 36-37]. Е.Дюркгайм розглядає соціальну реальність як особливого роду буття, яке володіє власним змістом в силу своєї особливої - колективної - природи і власними, тільки їй притаманними закономірностями, пізнання яких і складає завдання соціології. Людина, з точки зору Дюркгайма, є біосоціальною істотою, частина свідомості якої визначається біологічно, а "найвищі форми людського духу" - суспільством. Сукупність уявлень, знань, способів діяльності, за Дюркгаймом, суспільство. Його компоненти Дюркгайм називає "колективними уявленнями". Вони є продуктом тривалого розвитку суспільства і примусово нав'язуються кожному індивіду. Відтак "релігійні уявлення - це колективні уявлення, які відтворюють колективну дійсність; ритуали є певними манерами діяти, які зародилися в середовищі людських гуртів і які покликані спричиняти, підтримувати або змінювати ментальні стани цих гуртів" [57, с. 13].
Приділяючи значну увагу соціології релігії Дюркгайм визначав її як певний вираз суспільства, представлений у вигляді образів і символів: реальність у символічних формах, яку описує релігія, власне, і є соціальною реальністю. Всі релігії є відповідями, хоча і різними, на ті або інші умови людського існування. Релігія, як і інші соціальні інститути, вкорінена в самій "природі речей" і природі людини. Вона за своєю природою колективна і ґрунтується на поділі світу на дві сфери - сакральну і профанну. Саме в цьому протиставленні сакрального і профанного світів полягає відмінність релігії від інших соціальних інститутів.
Релігія повинна досліджуватися як об'єктивний факт, оскільки є універсальним феноменом, який має певну соціальну основу. Для Дюркгайма як соціолога не природа як така є джерелом релігії, вона є лише джерелом символів, як релігійних, так і інших, що необхідні для зміцнення ідентифікації соціальної групи. Навіть найхимерніші обряди, найдивніші міфи, виражають якусь людську потребу. Тому й релігія - це спосіб ідентифікації, усвідомлення себе тією або іншою соціальною групою як цілісності, єдності.
Саме слово "тотем" (алгонкінського походження) вперше потрапило у європейську наукову літературу в кінці XVIII ст. (Дж.Лонг, 1791). Проте саме роботи Мак-Леннона і Дж. Фрезера привернули широкий загал до явища тотемізму. Адже на початок XX ст. був накопичений значний фактичний матеріал, який необхідно було теоретично осмислити. Тому й цілком закономірно - з'являються різні теорії походження тотемізму, яких фламандський етнограф А.Геннеп, підсумовуючи дискусії з даної проблематики, нараховує десь близько сорока.
Отже, в кінці XIX - на початку XX ст. проблема походження і сутності тотемізму була центральною в етнографії та порівняльному релігієзнавстві.