РОЗДІЛ 2. ГЛИБИННО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ІНФАНТИЛІЗМУ ТА ІМПОТЕНЦІЇ
У попередньому розділі наголошувалося на тому, що зв'язок інфантилізму з психологічною імпотенцією є мало дослідженими у контексті його впливу на психіку суб'єкта. У даному розділі ставиться наголос на глибинно-психологічних витоках інфантилізму та психологічної імпотенції. Встановлюється взаємозв'язок з регресивними проявами та психологічними опорами як проявом інфантилізму. Окреслюється роль інфантилізму та імпотенції у контексті суперечливості принципу задоволення і принципу реальності. Розкривається системна організація цілісної психіки та визначається в ній роль інфантилізму і психологічної імпотенції у ракурсі психодинамічної теорії, яка розроблена академіком АПН України Т.С. Яценко.
2.1.Взаємозв'язок інфантильних тенденцій з процесом ідентифікації
Досліджуючи сутність феномену інфантилізму, ми не можемо обійти увагою глибинно-психологічні детермінанти фіксованості інфантильних тенденцій, які деструктують поведінку особи у спілкуванні. Аналіз емпіричного матеріалу за методом активного соціально-психологічного навчання (АСПН), розроблений академіком АПН України, професором Т.С. Яценко, засвідчує наявність тісного зв'язку із даною проблемою феномену ідентифікації (ототожнення) суб'єкта із значимою особою. З точки зору психодинамічної теорії, якої ми дотримуємось у своєму дослідженні, є підстави стверджувати, що існує взаємозв'язок інфантильних тенденцій з процесом ідентифікації, котрий здійснюється через процес інтроекції (привласнення) рис первинних лібідних об'єктів. Даний процес має доленосне значення для формування психіки суб'єкта. Він впливає на фіксацію та капсулювання інфантильних тенденцій, що знаходить своє вираження у поведінці у проявах психологічної імпотенції.
Задля більш повного розкриття проблеми, розкриємо поняття ідентифікації. Термін "ідентифікація" має латинське походження: identificare - ототожнювати, суть даного явища полягає в ототожненні, уподібненні, упізнанні об'єктів. Словник практичного психолога дає таке тлумачення ідентифікації: ?неусвідомлюване наслідування зразкам і ідеалам, що дозволяє перебороти власну слабкість і почуття неповноцінності? [56,с.183]. Поняття "ідентифікація" було введено 3. Фрейдом у 1921р., і пізніше широко розповсюдилось за межі психоаналізу. Ідеї 3. Фрейда щодо феномену ідентифікації знаходять відображення в багатьох напрямах зарубіжної психології: неофрейдизмі К. Абрахам [1;2], А. Фрейд [216;218], З. Фрейд [218;219], М. Кляйн [96;97;99], гуманістичній психології Е. Еріксон [248-249], А. Маслоу [123], К. Роджерс [172], Е. Фромм [233;234],та ін. Серед вітчизняних дослідників потрібно зазначити таких представників: А.А. Налчаджян [135], Я. Український [204], Т. Яценко [264-272].
У психоаналізі (3. Фрейд) ідентифікація визначається як емоційно-когнітивний процес ототожнення суб'єктом себе з іншою людиною, групою людей, образом або символом, що має важливе значення у формуванні образу "Я" і особистості в цілому. У психоаналізі ідентифікація розуміється як несвідоме ототожнення, уподібнення себе з іншою особистістю, унаслідок чого з'являється наслідування в поводженні й ін. У неортодоксальному психоаналізі трактування ідентифікації знайшло більш широке визначення, як механізму психологічного захисту "Я" від зовнішніх загрозливих об'єктів, як центрального механізму формування здатності особистості до саморозвитку. У вітчизняній психології, внаслідок домінування парадигми діяльнісного підходу в психології, ідентифікація визначається як безпосереднє переживання індивідом своєї тотожності з іншою людиною чи об'єктом дійсності. Дане тлумачення засвідчує акцентування уваги радянських психологів на свідомому аспекті явища та ігнорування несвідомого [3;85]. У соціології і соціальній психології ідентифікація розглядається як один з найважливіших механізмів соціалізації особистості, що виявляється в ототожненні індивідом себе з певною групою або спільністю (номінальною або реальною, великою або малою й ін.). Ідентифікація, в даному контексті, сприяє активному освоєнню зразків і стереотипів поведінки, що властива членам цієї групи, прийняттю в якості власних групових норм, цілей, соціальних ролей, установок, ідеалів.
Аналіз психологічних джерел К. Абрахам [1;2], А. Фрейд [216;218], З. Фрейд [218;219], М. Кляйн [96;97;99], Е. Еріксон [248-249], А. Маслоу [123], К. Роджерс [172], Е. Фром [233;234], А.А. Налчаджян [135], Я. Український [204], Т.С. Яценко [264-272], С.Ш. Раджабова [165;166] засвідчує наявність двох аспектів у розкритті проблеми взаємозв'язку інфантилізму з процесом ідентифікації. Дана проблема розглядається в контексті досліджень механізмів групоутворення та взаємовідносин у групі, а також в аспекті формування психіки особистості. Проаналізуємо означену проблему в контексті механізмів функціонування групи.
Сучасні психоаналітичні уявлення про групові процеси своїми коренями виходять із соціально-психологічних поглядів 3. Фрейда, згідно з якими сучасний процес масоутворення є соціальною формою регресії до інфантильності. Одним з ключових понять фрейдистської теорії групової динаміки є поняття ідентифікації. Дослідник відзначав: "кожен індивід є учасником багатьох груп; він відчуває найрізноманітніші прихильності, створені ідентифікацією, створює свій "Я"-ідеал за різноманітними прототипами" [219,с.15]. Первинна група, згідно з твердженням З. Фрейда, являє собою сукупність індивідів, що приймають одну й ту саму особистість - лідера - за свій ідеал, ідентифікують себе з ним і внаслідок цього ідентифікуються з членами групи, які мають аналогічну ідентифікацію; ворожість та агресія переносяться на зовнішні групи. З. Фрейд звертає увагу на аффективність і асоціальність поведінки людини маси, стверджуючи при цьому, що вона ?поводиться скоріше як невихована дитина ...? [219,с.137], яка є агресивною, некерованою, та водночас пасивною адже здатна слідувати за лідером. Дослідник пояснює цей феномен так, лідер у групі є свого р