РОЗДІЛ 2
Розвиток суфіксальної словотвірної підсистеми іменників з транспозиційним значенням опредметненої дії
2.1. Іменники з суфіксом -нн(я)
За даними наукових досліджень, nomina actionis на -ння (-ние/-нье) є давніми утвореннями, відомими ще праслов'янській мові й успадкованими пізніше всіма слов'янськими мовами, у тому числі й давньоукраїнською, а надалі - українською.
У праслов'янській мові, на думку А.Мейє, іменники на -ние/-нье/ утворювалися від пасивних дієприкметників минулого часу за допомогою необмежено продуктивного суфікса -ьjе [Мейє, 1951: 288], який, у свою чергу, сягає індоєвропейського суфікса -jо. Останній "виступав у праслов'янській мові як -jе і утворював ряд похідних: -іjе /-ьjе /, що творив збірні назви /кorenьje/, просторові /...pomorьje /, абстрактні від прикметників / ...vesvlьje < veselъ / та пасивних дієприкметників /...ubujenьje < ubijenъ /, в яких виділилися самостійні продуктивні форманти -nije, -tije, -nьje / ...znanije / [Вступ, 1966: 118].
Л.Гумецька вважає, що форманти -ние/-нье виникли у праслов'янську добу на ґрунті суфікса -ие /-ье в результаті морфологічної перінтеграції й абсорбції, тобто процесу перерозкладу в дериваційній будові іменників на -ие /-ье , утворених від основ пасивних дієприкметників минулого часу на -нъ. Колишній дієприкметниковий суфікс -н- внаслідок перінтеграції піддався абсорбції (поглинанню) суфіксом -ие /-ье/ і таким чином утворилися нові морфеми -ние /-нье [Гумецька, 1958: 102-103].
Цю думку поділяє й А.Лагутіна, вивчаючи історію іменникового суфікса абстрактності -нн(я). Але разом із тим дослідниця відзначає, що поступово формант -ьjе, який взаємодіяв із основою пасивного дієприкметника, у процесі девербативного іменного словотворення починає паралельно все активніше пов'язуватися з інфінітивною основою, ускладнивши свою будову за рахунок дієприкметникового суфіксального компонента -н- [Лагутіна, 1964: 213].
А.Кримський, Л.Л.Гумецька, М.А.Жовтобрюх, А.В.Майборода одностайні в тому, що віддієслівні іменники на -нн(я) утворюються безпосередньо від вербативних основ незалежно від здатності відповідних дієслів продукувати пасивні дієприкметники минулого часу [Кримський 1900; Гумецька, 1958; Жовтобрюх, 1962; Майборода, 1956].
У сучасному мовознавстві утвердилася думка про те, що nomina actionis на -нн(я) в усіх слов'янських мовах утворюються безпосередньо від основи інфінітива. Розглядані іменники мотивуються, як правило, дієсловами недоконаного виду з суфіксами -а-(-я-): сприймати > сприймання, читати > читання, гуляти > гуляння; -ува- (-юва-): голодувати > голодування, пересуватися > пересування, шахраювати > шахраювання; -ва-: вишивати > вишивання, відкривати > відкривання, почувати > почування; -і-: розуміти > розуміння, сопіти > сопіння, терпіти > терпіння. Лише зрідка деривати на -нн(я) виявляють словотвірну співвіднесеність із дієсловами доконаного виду, як-от: вшанувати > вшанування, застосувати > застосування, опанувати > опанування. О.Пінчук зауважує, що "загальне переважання дериватів, утворених від дієслівних основ недоконаного виду, не можна пояснити як виключення із словотвору якогось певного типу здійснення видової кореляції, а лише як тенденцію до ширшого залучення в модель основ недоконаного виду ... порівняно з основами доконаного виду" [Пінчук, 1975: 42].
В аспектуальному плані типовим для похідних із суфіксом -нн(я) є значення дії як процесу, що зумовлюється видовою специфікою твірних основ - значенням недоконаного виду [Муромцева, 1985: 29]. Живим і продуктивним цей тип був у кінці XVІІ - протягом XVІІІ ст.ст., наприклад: [Душа] до держанія вhчной хвали способная (1656-1771 МатТим І 205), Іраклій цесаръ, войско на зимованне въ Арменіи зоставивши, вернулся до цариго-роду (321), Нhкоторые зъ нихъ [куфликовъ] будутъ на коштоване офhръ (381), при?халъ въ город для wдшуканя збыглихъ свойхъ слугъ (1710 ДДГ 165), в зискан? zосланъ (1712 229), или кого wт с?б? прислалъ для слушання оного розиску (1713 178), щобъ приносъ сокhру для копаня (1713 197), н? охороняючи жаднимъ способомъ свойхъ ма?тност?й од пропорціялного квартировання (1719 218), дал ?му в завидован? (1723 84), въ содержаніи библіотеки кіевской (1761 68), вишедши на мhсто для оглядання того пурубаного человhка (1713 ДНРМ 69) тощо. Переважна більшість розгляданих іменників успадковується наступними епохами, поповнюючись значною кількістю новотворів: пестування (СМШ ІІ 64), гаянье (Б-Н 96), жеглованье "плавання" (137), найдованье "життя" (236), шумованье (402), прибірання (К-О ІІ 662), обіданнє (Писк 76), налаштування (60), кушанє (Ж 394), орудованє (576), існування (Тимч 25), нуздання (34), добування (96), формування (ЛексФр 248), черговання (255), бичування (СлЛУкр 7), галювання (Гр І 393), дмухання (393), дармування (358), учащання (ІV 369), цяцькування (440), провітрювання (УміСп 85), копировання (368), тушовання (1034), ілюмінування (СУМ ІV 17), імпортування (21), фантазування (X 560), фракціонування (640) тощо. Ці та багато інших утворень української мови різних епох в основному збережені дотепер.
У межах розгляданих похідних значна кількість дериватів, зберігаючи загальне значення опредметненої тривалої дії (процесу), тяжіє до різних лексико-семантичних груп, динаміка поповнення яких розгляданими девербативами різниться.
2.1.1. Обстежені джерела кінця XVІІ - XVІІІ ст.ст. містять поодинокі утворення на позначення переміщення, пересування, наприклад: Казанье на въhханіе Господне (1659 МатТим І 108), и св?рхъ того наказані? , и долговр?м ?нно? въ с?кв?стр сидhні? (1753 ДДГ 315), що ся найчастhйш? прида? дhт?мъ з плачу збитъного, и іскоковъ, або бhганя (XVІІІ ЛП 50). Чисельність їх дещо зростає протягом XІX ст., наприклад: мандрування (К-О ІІ 101), вештанье (Б-Н 74), швинданье (397) "швидка хода", блуканье (57), чвалання (Писк 21) "незграбна хода", повертання (96), вертання (Лев 13), стрибання (133), їханє (Ж 328), кочованє (373), обертанє (538), руханє (844), ступанє (931),
- Київ+380960830922