РОЗДІЛ 2
СОЦІОКУЛЬТУРНІ ТА ІДЕЙНІ ДЖЕРЕЛА
ФОРМУВАННЯ ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИХ
ПОГЛЯДІВ П.ТИХОМИРОВА
2.1. Філософські погляди П.Тихомирова в контексті духовної культури України другої половини XIX - початку XX століття
Сьогодні, як ніколи, спостерігаються процеси активізації у поглибленні вивчення феномену професійної філософії України XIX - початку XX століття. Колись здійсненні перші кроки у дослідженні творчої спадщини професорів вітчизняного університетського і академічного напрямків філософування, стали уроками та порадами у подальших студіюваннях на ниві історико-філософської науки. Незважаючи на те, що багато фактів, персоналій, подій, пов'язаних з цим періодом в історії української філософії вийшли із забуття, проте залишається ще чимало невідомого, що спонукає, закликає та захоплює. Завдання майбутніх істориків філософії, під час вивчення вітчизняної духовно-академічної й університетської філософії означеного періоду, полягає у підходах до напрацювання достатньої кількості матеріалу та методів, задля наближення до ідеалів всеохопності та вичерпності представлення цієї традиції філософування.
Отже, XIX - початок XX століття - час, коли українські землі були поділені між різними державами, тому і духовно-культурні процеси протікали по-різному у всіх куточках України. Після переділів Польщі всі українські землі, за деяким винятком, були об'єднані в Російській імперії. В той час всі сфери життя України були підпорядковані інтересам Російської імперії, її землі стали російськими губерніями, а пізніше генерал-губернаторствами з призначенням на вищі посади російських урядовців, але незважаючи на політику полонізації та русифікації щодо України, йшов безперервний процес розвитку її промисловості, економіки, торгівлі, відкривалися гімназії та вищі навчальні заклади. 1805 р. було відкрито Харківський університет, 1817 р. - Рішельєвський ліцей в Одесі, який у 1862 р., був перетворений в Новоросійський університет. 1820 р. - ліцей вищих наук кн. Безбородько. 1834 року прийняв перших студентів Київський університет св. Володимира. Як зауважує Н.Мозгова, "більш ніж двохсотлітнє перебування України у складі Російської держави не могло не позначитися на всіх сферах її суспільного життя, включаючи й духовну культуру. Тому, говорячи про релігійну філософію України XIX - поч. XX ст., не можна обійти проблеми російських впливів та важливості російського фактора загалом..." [117, 6].
Розуміння феномену духовно-академічної філософії України XIX - початку XX століття тісно пов'язане з урахуванням декількох аспектів закономірностей руху вітчизняної історико-філософської думки. На думку М.Лука, для "розкриття ж специфіки саме історико-філософського процесу в Україні в цей період його необхідно проаналізувати в контексті тенденцій розвитку тогочасної філософії взагалі, з обов'язковим осмисленням особливостей їх вияву на ґрунті російської дійсності, до чого, власне, і зводиться вплив так званого російського фактору" [110, 6]. По-перше, як відомо, що у ті часи Київ залишався головним осередком академічної філософії в Україні. Із закриттям Києво-Могилянської академії статус центрів духовно-культурного та філософського життя взяли на себе Київська духовна академія (1819) та Університет Св. Володимира (1834). По-друге, відбувається інтенсивний "діалог" із західною традицію (зокрема з німецькою), в ході якого "ідеї, і настрої вибиралися слов'янами із усієї широчезної гами європейських духовних напрямків, запозичене ж так перетворювалось і переформовувалось, що часто важко ототожнити ті ж явища на Заході і у слов'ян" [256, 1, 104]. По-третє, значення вище згадуваного "російського фактору", на аналізі якого слід зупинитись окремо.
Німецькі університети у другій половині XIX століття "плескаються" в академічній свободі. Ось, що з цього приводу писав П.Тихомиров: "Звичне відсилання до специфічно філософського складу німецького розуму, - в тих випадках, коли воно не є пустою відмовкою, - в тих питаннях, що нас цікавлять, може бути роз'яснено небагато: особливий характер і, так би мовити, національний колорит німецької філософії, найбільш викохане нею коло проблем і т.п.; але чому філософії тут більше, ніж де-небудь? - чому інтерес до неї тут ніколи не "оскудевает" до цілковитого зникнення, як це інколи трапляється у інших країнах? - чому більш за все оригінальних і крупних систем з'являється саме тут? - просте нарікання на склад німецького розуму не може бути відповіддю на всі ці питання... Мені здається, що таку центральну характерну рису можна позначити словом: свобода! Університетська наука в Німеччині - вільне її викладання та вільне її вивчення. Ця, як її називають німці, "академічна свобода" ("akademische Freiheit"), по суті, має дві сторони: 1) свободу професорів викладати що завгодно і як завгодно; та 2) свободу студентів вивчати що завгодно, де завгодно та як завгодно. Перша є свобода викладання - "Lehrfreiheit", інша є свобода навчання - "Lernfreiheit" ("lehren" i "lerner")" [215, 66-67].
Зовсім інша ситуація склалась на теренах Російської імперії, де ще й на початок XIX століття не утворились визначені риси системи освіти, що могли б задовольнити елементарні потреби суспільства. Окрім того, тривала відсутність освіти як такої сформувала "настільки стійку відразу загалу до неї, що "просвіченим" державцям довелось витратити ціле XVIII століття на те, аби "вколотити" у свідомість пересічного громадянина необхідність навчатися" [237, 37]. Перша половина XIX ст. відзначилась активною розбудовою освіти, найхарактернішою з рис якої було тотальне підпорядкування справ освіти державі, залежність від волі і поглядів монарха. Станом на 40-50-ті роки під наглядом обер-прокурора Св.Синоду М. Протасова, що зосередив у своїх руках всю повноту влади над духовно-освітніми закладами, керуючи ними через канцелярсько-бюрократичне Духовно-навчальне управління, проводилась політика цензурного терору і найсуворіших заходів щодо викладання суспільних наук, яка була мотивована р