РОЗДІЛ 2. СУДОВИЙ ПОРЯДОК ЯК ОСНОВНИЙ ЗАСІБ ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЗАХИСТУ НЕМАЙНОВИХ ПРАВОВІДНОСИН БАТЬКІВ І ДІТЕЙ
2.1. Порядок подачі позову у справах, що випливають з немайнових правовідносин батьків та дітей. Визначення юрисдикції та підсудності даних справ. Відкриття провадження
Відкриття провадження у справі є початковою стадією цивільного судочинства. Відповідно до чинного цивільного процесуального законодавства будь-яка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Крім того, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 3 ЦПК). Кожне таке звернення повинне бути розглянуте судом по суті і на нього повинна бути надана конкретна відповідь.
Звернення до суду, в тому числі і в спорах, що виникають з сімейних правовідносин, передбачає наявність певних процесуальних умов, які перевіряються суддею при прийнятті позовної заяви і відкритті провадження в справі. При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суддя перевіряє, чи відповідає форма і зміст заяви вимогам закону, чи немає передбачених ч. 2 ст. 122 ЦПК перешкод для відкриття провадження у справі (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду № 9 від 21 грудня 1990 р. "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції" [46]).
Можливість звернення до суду закон надає перш за все особам, які потребують захисту свого права або охоронюваного законом інтересу. При цьому для звернення до суду досить одного переконання особи в тому, що її право або інтерес порушені чи оспорюються. Обов'язок прийняти позовну заяву у судді виникає у всіх випадках, якщо у особи, яка її подає, є право на звернення до суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу.
Проте сфера сімейних відносин настільки своєрідна, що право повинно обмежувати його суб'єктів від надмірного втручання в цю галузь суспільних відносин [70, с. 16]. Тому СК, як правило, досить чітко визначає осіб, які мають право на звернення до суду за захистом свого права чи охоронюваного інтересу. Це, звичайно, не означає, що суддя має право відмовити іншим особам в прийнятті заяви, проте задоволення вимог таких осіб в судовому порядку навряд чи видається можливим.
Для відкриття провадження в справі щодо захисту особистих немайнових прав та обов'язків батьків і дітей характерні загальні передумови відкриття провадження в цивільній справі. Проте не всі вони застосовуються в справах даної категорії. Так для відкриття провадження у цивільній справі закон вимагає відсутності такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК). Суд відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо в суді вже є справи про той же предмет і з тих же підстав. Вже розглянута справа не підлягає повторному розглядові. Але далеко не завжди просто і легко можна встановити тотожність позовів. Тотожність позовів не викликає сумніву, коли вирішення спору по одній із альтернативних вимог виключає можливість спору по всім іншим аналогічним вимогам, а підстава та предмет позову незмінні [67, с. 29]. Найскладніше визначити тотожність позовів у триваючих правовідносинах. У цих випадках після винесення рішення можуть виникнути нові обставини, які змінюють фактичний склад, а відтак і підставу позову. Враховуючи, що для сімейних відносин характерний тривалий характер, вважаємо можливим повторне звернення до суду, якщо даний спір вже був вирішений судом. Це може стосуватися в основному справ про порядок виховання дітей, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, відібрання дитини. В окремих випадках СК прямо вказує на таку можливість. Згідно з ч. 7 ст. 169 СК у разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову.
Що стосується відсутності рішення третейського суду щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то ця передумова в даній категорії також не застосовується, оскільки відповідно до п. 4 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" [31] справи у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів), третейськими судами розглядатись не можуть.
Як наголосив Пленум Верховного Суду в п. 2 постанови № 9 від 21 грудня 1990 р. "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції", суди зобов'язані виключити з практики випадки необґрунтованої відмови у прийнятті заяв у цивільних справах, маючи на увазі, що в прийнятті такої заяви може бути відмовлено лише у випадках, зазначених у відповідних пунктах ст. 122 ЦПК [46]. Таким чином, не зважаючи на положення ч. 4 ст. 128, ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 132 СК (згідно з якими позов про визнання батьківства, заява про встановлення факту батьківства, материнства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ст. 135 СК), ч. 5 ст. 136 СК (відповідно до якої не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій), ч. 2 ст. 139 СК (яка встановлює, що оспорювання материнства не допускається у випадках, передбачених ч.ч. 2 та 3 ст. 123 СК), встановлення зазначених обставин не може служити підставою для відмови у відкритті провадження в справі. Тут може йти мова про