РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК ДОСЛІДЖЕНЬ ОКРЕМИХ ПРОБЛЕМ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІЙ НАУЦІ
2.1. Питання кримінально-правової охорони особи в науці кримінального права незалежної України
До злочинів проти особи можна віднести: злочини проти життя і здоров'я особи, злочини проти волі, честі та гідності особи, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина. Питання кримінально-правової охорони особи завжди були і є актуальними для науки кримінального права України. Про це свідчить велика кількість наукових робіт, присвячена дослідженню вказаної проблематики. Так, за аналізований період вийшли в світ близько 550 відповідних публікацій, захищено 25 дисертацій на здобуття наукового ступеня кандата та 2 - на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук (додаток Б).
Дискусію серед науковців викликало вживання законодавцем у сфері кримінально-правової охорони особи різних термінів: "людина", "особа", "громадянин". Різнобій в термінології склався історично, присутній він був у КК України 1960 року [286] і перейшов у спадок новому кодексу. Слушним є зауваження з цього приводу О.В. Гороховської, що поняття "людина" й "особа" нерівнозначні, перше з них є ширшим за обсягом. Поняття "особа" охоплює характеристику лише соціальних властивостей людини, а такі блага, як життя і здоров'я підлягають абсолютній охороні з боку кримінального закону незалежно від того, хто є їхнім суб'єктом - соціально зріла людина чи немовля або той, кого визнали неосудним [136, c.9]. Адже ст. 21 Конституції України [255] закріплює, що всі люди є рівними у своїй гідності та правах, а тому життя, здоров'я, статева недоторканість будь-якої людини повинні перебувати під кримінально- правовим захистом.
Проте в науці кримінального права України є й інший підхід, який пояснює вибір термінології нашим законодавцем. М.Й. Коржанський вважає, що "у дійсності кримінальний закон охороняє людину не тільки і не стільки як живу біологічну істоту, а головним чином як особу в її суспільному сенсі, як сукупність суспільних відносин... Тому в кримінальному законі поняття "людина" в значенні об'єкта злочину не використовується. Найчастіше в цьому значенні використовується слово "особа"... Кримінально-правовій охороні людина, її тіло, життя і здоров'я підлягають лише тоді, коли з приводу цих благ існують суспільні відносини, які утворюються в суспільстві для їх охорони." [258, c.118-119]. Але навіть ці аргументи не можуть виправдати паралельного вживання законодавцем двох різних термінів для позначення одного поняття. Сприйняття позиції М.Й. Коржанського українським законодавцем свідчитиме про невизнання державою Україна природніх прав людини, що не відповідає ані сучасному розвитку людської цивілізації, ані міжнародним зобов'язанням нашої держави.
В.К. Грищук підтримує позицію, що протиставляти поняття "людина" та "особа" не можна, і пропонує вирішити цю суперечність шляхом вказівки у примітці до ст. 1 КК України [287, с.111], що застосовані у кодексі поняття "людина" і "особа" є рівнозначними за змістом [146, c.111]. Тут варто згадати, що загальною закономірністю правових текстів є прагнення до мінімальної кількості синонімів. Ця закономірність випливає з вимог до тексту закону - бути чітким і зрозумілим, однаковим для розуміння і застосування. З.А. Тростюк зазначає, що в окремих випадках синонімія як прийом законодавчої техніки може використовуватися, проте недопустимим є використання квазісинонімів, тобто слів і словосполучень, які не перебувають у синонімічному рідстві [557, c. 73-74]. З огляду на вище викладене, поняття "людина" та "особа" є квазісинонімами, відповідно одночасне використання їх в понятійному апараті КК України є недоцільним. А тому науковці замість виправдовувати ляпсуси законодавця повинні запропонувати шляхи усунення цього недоліку, так як мова йде не лише про термінологічний спір, а й про визначення об'єкта кримінально-правової охорони, меж дії кримінального закону тощо.
У КК України 2001 р., навідміну від КК України 1960 р., принаймні в ст. 1 на першому місці серед об'єктів кримінально-правової охорони стоять права і свободи людини і громадянина. Проте витримати цю тенденцію в усьому КК його розробникам не вдалося. Відомо, що послідовність розміщення розділів Особливої частини кримінального закону визначається суспільною небезпекою злочинів, які передбачені ними, - від більш небезпечних до порівняно менш небезпечних [389, C.23]. Оскільки найвищою соціальною цінністю відповідно до ст. 3 Конституції України є людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека, то важко зрозуміти, чому все-таки в Особливій частині КК України на першому місці стоять злочини проти основ національної безпеки. На цей недолік вже неодноразово звертали увагу, зокрема В.К. Грищук, В.О. Навроцький [146, c.112; 389, c.26]. Іншу точку зору мають представники харківської правничої школи, які, будучи членами робочої групи з підготовки проекту КК, втілили свої наукові переконання в новому кримінальному законі. Зокрема, В.В. Сташис зазначає, що призначення розділу І Особливої частини "більш значуще, ніж просто захист інтересів держави. Йдеться про захист інтересів України як певної соціальної спільноти людей, які проживають на одній території і зацікавлені у своєму суверенітеті, збереженні форми державного правління, цілісності та недоторканості держави" [528, c.612]. Подібними аргументами пріоритет державної чи то національної безпеки вже обгрунтовували, і це далеко не завжди сприяло захисту прав людини, її честі, гідності та недоторканості.
2.1.1. Злочини проти життя та здоров'я особи. З 1991 року було опубліковано понад 230 робіт різного обсягу, повністю присвячених злочинам проти життя і здоров'я особи, захищено 14 дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук та 1 на здобуття ступеня доктора юридичних наук (додаток