РОЗДІЛ 2
АДВОКАТУРА І АДВОКАТ В СИСТЕМІ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
2.1. Адвокатура - інститут забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги
Право на правову допомогу визначається Конституцією України в якості одного із основоположних прав людини і громадянина (ч.1 ст. 59). Саме відповідно до цієї статті, адвокатура діє для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні (ч. 2 ст. 59).
Отримання кожною людиною правової допомоги є важливою цінністю в кожному демократичному суспільстві [56, С. 477]. Економічні та соціально-політичні реформи призвели до виникнення нових суспільних відносин, демократизації форм і методів їх регулювання. На цьому тлі збільшилися потреби учасників правовідносин в отриманні кваліфікованої юридичної допомоги.
Зазвичай потреба в наданні юридичної допомоги пов'язується з участю осіб в кримінально-правових та кримінально-процесуальних відносинах. При цьому слід відмітити, що останнім часом відбулось суттєве розширення кола підстав надання юридичної допомоги в цій сфері.
З розвитком цивільних та інших правовідносин все частіше виникають ситуації, коли без консультацій кваліфікованого спеціаліста громадянину складно, а іноді практично неможливо, реалізувати ті чи інші потреби. Адже різко збільшилася необхідність в отриманні юридичних послуг з питань, які ще зовсім недавно були неактуальними (відносини приватної власності, компенсація моральної шкоди, сімейні відносини тощо).
Юридична допомога фактично набуває статусу особливого соціального правового блага [56, С. 292]. Наповнення її змістом протягом багатьох століть проходило поступово. Найбільш чіткі риси інститут правової допомоги набуває в період становлення конституційного ладу, надання їх конституційної підтримки, зокрема закріплення права на правову допомогу на конституційному рівні.
Право на юридичну допомогу закріплено практично в усіх конституціях демократичних держав. Найбільш чітко та повно право на юридичну допомогу викладено в конституціях, що прийняті в останні десятиріччя. Так, практично в усіх основних законах пострадянських держав міститься стаття, а в деяких і глава, присвячена юридичній допомозі. Наприклад, ст. 48 Конституції Російської Федерації, ст. 62 Конституції Республіки Бєларусь, ст. 40 Конституції Вірменської Республіки, ст. 42 Конституції Республік Грузія, ст. 26 Конституції Республіки Молдова, ст. 31 Конституції Литви та ін.
Правова допомога знайшла своє закріплення і в нормах міжнародного права. Першим міжнародним документом, що закріпив право на отримання юридичної допомоги, стала Загальна декларація прав людини: "Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту" (ст. 11) [100, С. 7-10].
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. закріпив право кожного при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що на нього накладається, захищатися особисто або за допомогою призначеного йому захисника (ч. 3 ст. 14) [19, С. 264]. Цей документ надає право особі, що знаходиться під слідством, звертатися там, де це можливо, за безоплатною юридичною консультацією, а також приймати в ув'язненні юридичного радника, що взяв на себе його захист (ст. 93) [178, С. 118].
У міжнародних нормативно-правових актах регіонального характеру це право також знайшло своє відображення.
Зокрема, Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 р. зафіксувала право кожного захищати себе особисто або за допомогою захисника. У разі відсутності у особи коштів достатніх для оплати послуг захисника, зобов'язала державу надати їй захисника безкоштовно [19, С. 328].
Якщо розглядати право на юридичну допомогу з точки зору основних прав і свобод, то суб'єктом цього права буде винятково індивід, однак у самому широкому розумінні право на одержання юридичної допомоги містить у собі її надання не тільки індивіду, але й іншим суб'єктам права. Наприклад, суб'єктом права на одержання юридичної допомоги можуть бути громадські організації та інші об'єднання держави, їх органи. Суб'єктом, що одержує кваліфіковану правову допомогу, можуть бути будь-які особи, що потребують у ній і мають законні підстави для її одержання.
Отже право людини на юридичну допомогу має всі ознаки суб'єктивного права. Основною ознакою є те, що воно дозволяє одержувати кожному відповідні блага - юридичні послуги. Водночас право людини на одержання юридичної допомоги має всі ознаки конституційного суб'єктивного права, тобто основоположного права, яке охороняється Конституцією.
В юридичній літературі виділяються наступні головні ознаки цього конституційного права [56; 190, С. 118]:
По-перше, ознака особливої важливості права на юридичну допомогу розкривається в тому, що без реалізації даного права в сучасному світі ускладнена сприятлива життєдіяльність людини. Відповідно право на юридичну допомогу буде відноситися до основного невід'ємного права навіть без свого закріплення в конституції. Воно не випадково зафіксовано в міжнародних документах.
По-друге, конституційне право кожного на одержання юридичної допомоги фіксує найбільш істотні, принципові зв'язки і відносини між суспільством, державою і громадянином. Право на юридичну допомогу є гарантом реалізації і захисту для всіх інших прав і свобод людини і громадянина. Право на юридичну допомогу відображається в переважній більшості суспільних відносин.
По-третє, право на одержання юридичної допомоги як конституційне право має вищу юридичну силу. Це означає, що всі галузеві права й обов'язки не повинні йому суперечити. Навіть покарання у виді позбавлення волі не може применшувати право особи на одержання юридичної допомоги.
Право на юридичну допомо