РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ТУРИСТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ В РЕГІОНІ
2.1.Особливості становлення та розвитку інституційно-організаційної
системи туристично-рекреаційного комплексу регіону
Законом України "Про туризм" розвиток туризму, а особливо внутрішнього, визнано одним із пріоритетних напрямків економічної діяльності, що визначає державну увагу й проведення стимулюючої державної туристичної політики. Однак інституційно-організаційна система індустрії туризму країни знаходиться в стадії перманентного реформування, що значно ускладнює проведення послідовної туристичної політики. Відзначимо, що і розвиток туристичної політики нашої держави гальмувався існуючою системою державного управління у сфері туризму, яка була вкрай недосконалою до моменту здобуття Україною незалежності. Тому вихід туристичної сфери з кризи можливий був лише за умови модернізації системи управління цією сферою та її переорієнтації на створення ефективних механізмів державного регулювання вітчизняного туризму.
Питання переорієнтації колишнього командно-адміністративного "управління" туристичною сферою та "регулювання" її розвитку в умовах перехідної економіки є нагальним і принциповим. Без створення ефективної системи впливу держави на ці процеси неможливе запровадження новітньої державної політики і нової моделі функціонування сфери туризму. Система управління, яка є ще й сьогодні в Україні, залишається занадто централізованою і недостатньо демократичною [359;227]. Недостатнім у контексті загальноєвропейських тенденцій децентралізації управління можна вважати і осмислення ролі регіональних органів влади в управлінні розвитком туристично-рекреаційної галузі. До того ж, ця система управління повільно враховує зміни, які відбуваються в економіці і, зокрема в туризмі, з часу становлення незалежної української державності.
Перехідна економіка за своєю природою - це особливий стан в еволюції економіки, коли вона функціонує в період переходу суспільства від одного рівня розвитку до іншого. В перехідний період завершується демонтаж адміністративно-командної системи і формується система нових інститутів управління. Тому цей стан неможливо вважати зрівноваженим [105.С.157]. Процес переходу з одного стану в інший потребує заходів по удосконаленню діючої системи або ж її повну, кардинальну перебудову. В умовах розвитку туристичної галузі питання державного управління і регулювання постають дуже актуальними. Для реалізації програми інноваційного розвитку туризму необхідні не тільки фінансові ресурси, але й чітке управління цим процесом з боку державних органів.
Загальновизнано [174 ], що територіальна організація туризму в регіоні базується на таких основних принципах:
а) генетичному - туристично-рекреаційні одиниці виділяються на основі історичного аналізу територіальної організації туристичного господарства і прогнозу його розвитку;
б) соціально-економічному - має на меті максимальне задоволення рекреаційних потреб суспільства, раціональне використання рекреаційних ресурсів, підвищення ефективності туристичного господарства регіону через зниження витрат на виробництво туристських послуг та збільшення доходів від їхньої реалізації;
в) єдності територіальної організації туризму з економічним і адміністративно-територіальним устроєм.
Слід зазначити, що сформована на таких засадах територіальна організація туризму функціонує у високо конкурентному і динамічно рухливому економічному середовищі, в умовах постійних змін інституційної сфери. Тому здійснення туристичної політики повинно бути комплексним і не зводитися лише до раціонального використання наявного ресурсно-рекреаційного потенціалу регіону. В цих умовах назріла необхідність вдосконалення системи державного управління і регулювання ТРК.
Туристично-рекреаційний комплекс дозволяє розглядати його як досить складне інституційне утворення, функціонування якого торкається таких різноманітних сторін людської життєдіяльності як профілактика, лікування, оздоровлення, відпочинок, рекреація, а результатом цієї діяльності виступають товари та послуги туристичного характеру. Основними суб'єктами туристично-рекреаційної галузі є: органи управління рекреаційною галуззю, туристичні фірми, підприємства з розміщення туристів, підприємства роздрібної торгівлі та інші, діяльність яких сприяє задоволенню рекреаційних потреб не тільки туристів, але й певних категорій місцевого населення. Зауважимо, що на практиці організації, що задовольняють туристично-рекреаційні потреби, розподілені між різними сферами господарювання: лікувально-оздоровчі заклади відносяться здебільшого до галузі охорони здоров'я, готелі - до житлово-комунальної, а транспортні підприємства - до транспортної галузей. Такий підхід не завжди дозволяє системно визначити місце і роль туристично-рекреаційного комплексу в економічній системі суспільства, не зовсім сприяє чіткому розумінню і сприйняттю організаційно-інституційної системи його функціонування. Тому, надзвичайно важливо, насамперед структуризу-вати інституційні формування, які забезпечують ефективну діяльність туристично-рекреаційного комплексу, системоутворюючим елементом якого є регіональні органи державного управління.
Структуризація інституційних формувань, що забезпечують функціонування туристично-рекреаційних комплексів на території України, насамперед залежить від специфіки туристично-рекреаційних ресурсів регіону, оскільки саме різноманітність туристично-рекреаційних потреб зумовлює територіальну спеціалізацію туристичного обслуговування. Теоретично управлінську підсистему розвитку ТРК формують органи державної влади, відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування, менеджери підприємницьких структур, інститути ринкової інфраструктури, громадський сектор у формі органів самоорганізації мешканців та громадських організацій [349.С.16].
Використання потенціалу соціальних та управлінських ресурсів території проявляється у формах: прямої та непрямої участі у роз