РОЗДІЛ 2
СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ СТВОРЕННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ПОРУШЕНЬ ТА ЗАСОБИ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ
Основним критерієм при аналізі і відборі матеріалу була наявність комунікативних порушень, перешкоджаючих подальшій кооперативній співпраці в діалозі. Потім вивчалися стратегії і тактики їх створення та вплив на хід інтеракції.
Здійснення такого аналізу вимагає врахування мети інтеракції та з'ясування характеру міжособистісних відносин між комунікантами. Ретельне ознайомлення з основними учасниками конфліктної ситуації дозволило виявити ті механізми, які призводять до назрівання, розв'язування і розвитку конфлікту.
Вважається, що в реальному спілкуванні, крім загальної мети, завжди існують свої власні, особисті цілі, які переслідує кожний з партнерів по інтеракції і для досягнення яких використовує різні стратегії і відповідні тактики. Перебіг розмови регулюється головним чином інтересами, цілями і устремліннями комунікантів. "Характер розмови багато в чому визначається тим, якою мірою мовці схильні враховувати інтереси співрозмовника" [214, с. 171-172]. Залежно від того, наскільки збігаються цілі й інтереси співбесідників, можна говорити про різні варіанти розвитку діалогу: егоцентричний, збалансований і зорієнтований на партнера. В більшості випадків ми будемо розглядати конфліктні ситуації спілкування (Н.В.Муравйова [162], К.Г.Павлова [173; 174], А.А.Петровська [180], К.Ф.Сєдов [206], І.П.Тарасова [227], В.С.Третякова [229; 230]), в яких відбувається зіткнення двох сторін (учасників конфлікту) внаслідок розбіжності інтересів, цілей, поглядів. В результаті одна із сторін діє на шкоду іншій, та, в свою чергу, вдається у відповідь до дій, спрямованих проти першого учасника. Але не завжди стратегії і тактики в конфлікті явні. Досить часто комуніканти використовують приховані тактики, які призводять до комунікативних порушень. Загальна стратегія "прихованої війни" особливо поширена в досліджуваних інтеракціях.
Різноманітні соціальні й психологічні типи людей співвідносяться з комунікативними типами особистості. Той тип особистості, який незмінно присутній у конфліктному дискурсі, будемо називати "конфліктний тип комуніканта" [206], під яким розуміємо особу з постійною установкою на конфлікт, конфронтацію. Їй протистоїть особа, яка або налаштована на усунення конфлікту, або має установку на кооперацію і співпрацю. Особливістю досліджуваних інтеракцій є також і ролева зумовленість комунікації, яка полягає в тому, що в більшості випадків спілкування відбувається між добре знайомими людьми, друзями. Комуніканти перебувають у приятельських стосунках, вони вже мають якусь "конверсаційну історію", певні знання і уявлення один про одного. Вони призвичаїлись у спілкуванні, виробили адекватні очікування щодо майбутньої мовної поведінки свого партнера. Отже, можливість прогнозування у таких співрозмовників досить висока. Але, попри все, навіть у таких випадках присутня стратегія прихованого конфлікту, прагнення вколоти, зачепити заживе якомога болісніше свого співрозмовника, перервати спілкування, ухилитися від розмови, змінити лінію поведінки, різко змінити комунікативний фокус інтеракції.
Виходячи з вищесказаного, ми відбирали матеріал таким чином, щоб показати, як відбувається інтеракція різних типів особистостей з установкою на конфлікт і чим це загрожує спілкуванню, а саме: які при цьому створюються комунікативні порушення і як вони впливають на весь процес комунікації. Усі стратегії створення комунікативних порушень ми відносимо до загальної дискурсивної стратегії порушення успішної комунікації, яка водночас постає як спланована авторська стратегія. Залежно від домінуючої цільової спрямованості інтеракції можна говорити про реалізацію комунікантами двох дискурсивних стратегій поведінки: стратегії конфлікту та стратегії деструкції спілкування. Для таких дискурсивних стратегій спільною стає відсутність кооперативної спрямованості. У стратегіях конфлікту простежується однобічна конфліктна спрямованість: хоча б один із співрозмовників, мовець або слухач, завжди налаштований на кооперативну взаємодію, а інший жадає конфлікту, який реалізується за допомогою саботажу діалогу або дискурсивних маніпуляцій. Інша стратегія деструкції характеризується наявністю двосторонньої конфліктної спрямованості: обидва співрозмовники демонструють небажання створювати кооперацію, вдаються до тактики імітації співпраці, насправді ж зводять комунікацію до обміну метакомунікативними репліками.
В ході проведеного дослідження було виявлено основні стратегії і тактики, користуючись якими обидва партнери намагаються побудувати спільну інтеракцію, яка в результаті виявляється або зведеною до конфлікту, або позбавленою співвіднесеності з дійсністю, змістовності, суперечить законам життєвої логіки, розумності, і в решті-решт призводить до різних комунікативних порушень.
2.1. Стратегія створення дискурсивного конфлікту
Така стратегія демонструє установку проти партнера по комунікації, відображає прагнення одного з учасників спілкування самоутверджуватися за рахунок співрозмовника. Комуніканти (обидва або один з учасників) характеризуються як конфліктно-агресивні типи особистостей, оскільки не приховують негативного ставлення один до одного, що виявляється в прагненні бачити в поведінці партнера ворожу або конкуруючу інтенцію. Залежно від цілей комуніканта і від його психологічного настрою на момент інтеракції агресія може проявлятися в різних формах шляхом використання конфліктних тактик. Комуніканти з установкою на конфлікт або конфронтацію добирають такі мовленнєві засоби, що принижують честь і гідність співрозмовника (дискримінація, підкорення, суперництво, дискредитація).
Можна говорити про декілька видів прояву конфліктного дискурсу в спілкуванні: або він буде представлений конфліктною комунікативною ситуацією, яка створюється обома учасниками спілкування, або односторонніми конфліктними діями агресивного характеру,