РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА ОБІЙМАТИ
ПЕВНІ ПОСАДИ АБО ЗАЙМАТИСЯ ПЕВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
2.1. Поняття та види позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
У ст. 55 КК, присвяченій покаранню у виді "позбавлення права...", не міститься його законодавчого поняття на відміну від інших кримінально-правових норм Загальної частини КК, якими передбачено інші види покарань. Для визначення поняття, змісту та сутності "позбавлення права...", як уявляється, необхідно передусім виходити із загального поняття покарання.
Чинним КК вперше сформульовано загальне поняття покарання та визначено його мету.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
У теорії кримінального права виділяють три групи ознак, які характеризують покарання: 1) ознаки, що характеризують сутність покарання; 2) ознаки, що характеризують зміст покарання; 3) ознаки, що характеризують форму покарання [229, С. 250]. Розглянемо їх детальніше.
І. Ознаки, що характеризують сутність покарання, до яких слід відносити ті ознаки, які дозволяють відмежувати покарання від інших заходів державного примусу і примусу взагалі, тобто ознаки, що у сукупності характеризують якість покарання.
1. Покарання є реакцією держави на злочин (ч. 1 ст. 11 КК), тобто на винно вчинене суспільно небезпечне діяння, передбачене КК. Покарання не може застосовуватись за вчинення інших правопорушень - цивільно-правових деліктів, дисциплінарних і адміністративних проступків або аморальних проступків.
2. Покарання може бути передбачено лише КК. Покарання не можуть бути встановлені рішеннями органів виконавчої або судової влади; ця ознака також характеризується принципом "nulla poena sine lege" - немає покарання без вказівки про те в законі [89, С. 192].
3. Покарання застосовується лише до фізичної особи, яка досягла мінімального віку настання кримінальної відповідальності за відповідний злочин, і є осудною. Згідно з чинним кримінальним законодавством України, покарання може бути застосовано лише до фізичної особи (людини); до осіб, які не досягли чотирнадцяти років, відповідно до ст. 22 КК кримінальні покарання не можуть бути застосовані; покарання також не може бути застосовано до неосудного (ст. 19 КК), що, однак, не виключає можливості застосування до такої особи примусових заходів медичного характеру.
4. Покарання застосовується лише до особи, яка винно вчинила злочин. Згідно з кримінальним законодавством України, вчинення суспільно небезпечного діяння без вини не може тягти покарання, хоча допускає цивільно-правову відповідальність, зокрема, для власника джерела підвищеної небезпеки.
5. Покарання призначається лише за вироком суду. Покарання не може бути призначено органом законодавчої або виконавчої влади; покарання за злочин не може бути призначено навіть іншим судовим рішенням, ніж обвинувальний вирок суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України).
6. Покарання тягне за собою судимість. Ніякі інші заходи кримінальної відповідальності та заходи примусу не можуть тягнути за собою негативні наслідки судимості, передбачені ст. 88 КК.
Судимість - це особливий правовий наслідок відбування покарання за вчинений злочин, пов'язаний з покладенням на особу певних обмежень кримінально-правового та загального характеру. Судимість визнається обставиною, що обтяжує покарання в разі вчинення нового злочину та зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбуття ним покарання. Згідно зі ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, із дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення в разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.
7. Покарання полягає у позбавленні або обмеженні найбільш суттєвих (у тому числі конституційних) прав і свобод людини. Ніякі інші заходи юридичної відповідальності не можуть передбачати, наприклад, довічне позбавлення волі.
ІІ. Ознаки, що характеризують зміст покарання.
1. Покарання є заходом державного примусу, тобто певним засобом досягнення встановленої законом мети. Покарання не може бути самоціллю; покарання також не може бути абсолютно невизначеним засобом відплати.
2. Покарання є примусовим заходом, тобто вплив здійснюється навіть проти волі особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Бажання особи понести те чи інше покарання суд не враховує.
Примус виступає засобом забезпечення дотримання норм кримінального права силою державної влади в межах закону і є ефективним засобом забезпечення виконання кожною особою конституційного обов'язку неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей. Незважаючи на великі потенційні можливості, примус є не головним, а крайнім засобом боротьби зі злочинністю [57, С. 83-85].
3. Покарання - це позбавлення прав і свобод, тобто повне їх відчуження або обмеження прав і свобод, тобто встановлення умов застосування останніх, встановлення або звуження меж їх дії. Покарання завжди пов'язано з погіршенням загального статусу особи, навіть якщо вона не вважає покарання погіршенням свого статусу.
За своїм змістом покарання завжди є карою за вчинений злочин, що полягає у передбачених КК позбавленні або обмеженні прав і свобод особи, яка вчинила злочин, оскільки іншим чином здійснити примусовий вплив на цю особу неможливо. Його застосування передбачає заподіяння засудженій особі моральних страждань, а також позбавлення її певних благ, обмеження прав та інтересів. При цьому суворість застосованого покарання повинна відповідати небезпечності вчиненого злочину й особи винного. Засуджений може бути підданий обмеженням: волі, права на частину заробітної платні, права просування по сл
- Київ+380960830922