РОЗДІЛ 2
ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ АКАДЕМІКА В.Я. ЮР'ЄВА
2.1. Становлення селекційної справи в Україні кінця ХІХ - початку ХХ століть
Історія сільськогосподарської науки - це в загальних рисах історія культури окремих народів і навіть всього людства. Розвиток сільського господарства - це стан розвитку держави. Країна, де сільське господарство знаходиться на шляху прогресу, має всі умови для подальшого розвитку шляхом цивілізації і процвітання. Прогрес у сільському господарстві є пріоритетним завданням влади і уряду, тому що земля являє собою основну цінність і більшу частину народного багатства, ніж яке інше знаряддя виробництва [102].
Виникнення селекції та насінництва сільськогосподарських культур співпадало з часом культивування рослин, придатних до харчування. В останній чверті ХIХ ст. в Україні почали створюватися дослідні сільськогосподарські поля і станції при сільськогосподарських товариствах та земствах, а також державні дослідні установи при учбових закладах та самостійні. Більшість з них стали займатись випробуванням сортів сільськогосподарських рослин, а деякі - селекцією.
Для того, щоб скласти більш правдиве уявлення про розвиток селекції і дослідної справи в Україні, простежимо його на фоні подібного процесу в країнах Західної Європи та Росії. Більшість дослідників пов'язують виникнення селекції, як науки, з роботами Ендрю Найта. Англійський садівник на основі досліджень І.Г. Кельрейтера в 1787 р. провів схрещування двох сортів гороху для створення нового сорту. Е. Найту вдалося отримати нову форму і в подальшому провести своє дослідження з пшеницею. Але його дослідження не знайшли підтримки у фермерів і в розвитку селекції Англії настала тривала перерва. Лише у 1835 р. М. Монд поновив роботи над схрещуванням і створив декілька нових сортів пшениці [103] .
З ім'ям англійського ж діяча пов'язували розробку й іншого методу селекції - добору із спонтанних змін (мутації). В 1819 р. Патрік Ширеф (шотландський фермер), крокуючи пшеничним полем, запримітив рослину, яка дещо відрізнялася зеленішим кольором. П. Ширеф відмітив її, вдобрив, щоб отримати більше насіння, а потім розмножив широкорядним способом. Таким чином була створена Монгосвильська пшениця [104].
Ф. Галлет, працюючи в 1857-1874 рр., вважається засновником методу добору за принципом "краще зерно із кращого колосу" і вирощування рослин в ідеальних умовах світла і живлення. Його Генеалогічна пшениця мала шалений успіх на всесвітній виставці 1862 р. в Лондоні. Тейлор, фермер із Йоркширу, методом індивідуального добору на початку 60 рр. ХІХ ст. отримав перший скверхедний сорт пшениці. Як відомо, колосальну роботу по узагальненню роботи англійських та інших селекціонерів провів Ч. Дарвін.
У Франції розвиток селекції пов'язують з діяльністю всесвітньовідомого селекціонера-насінника фірми Луї Вільморена. У 1810 р. ця фірма почала селекційну роботу з цукровим буряком. Спочатку добір проводили за розмірами коренеплоду і його формою, а з 1850 р. - підвищенням вмісту цукру. Селекцією зернових культур Вільморени почали займатись з 1873 р. Приблизно в цей час почала свою роботу з різними культурами і селекційно-насіннєва фірма Депре.
В Німеччині селекційна робота також почалась з покращення цукрових буряків. Академік Франс Карл Ахард в кінці ХVIII століття почав розробляти технологію виробництва цукру з буряку (1753-1821). Він вперше встановив, що цукрові буряки з білою м'якоттю в порівнянні з іншими, вміщують більше цукру. Пізніше в Німеччині почалася селекційна робота з зерновими культурами. Засновником її був В. Римпау. Ним у 1867 р. шляхом добору зерна і колосу з Пробштейського жита створено, так зване Шланштедське жито. В 70-х рр. ХІХ ст. Римпау зайнявся віддаленою гібридизацією культурних злаків. Шляхом схрещування пшениці з полбою і житом, він отримав гібриди і амфідиплоїди цих рослин. Крім Римпау в Німеччині з селекцією рослин працювали - Бестегорн, створивши сорт жита, названий його ім'ям і Ф. фон Лохов - автор відомого Петкузського жита. В Угорщині велику відомість отримав Мокри. Він з 1865 р. займався покращенням місцевої пшениці Банатка [105].
Росія ХVIII-ХІХ ст. була міцно пов'язана зі Східною Європою як в господарському, так і в науковому відношенні. Розвиток селекційної науки проходив в Росії паралельно розвитку її в основних країнах Європи. Значення дослідної справи в галузі сільського господарства для підвищення родючості землі було зрозумілим вченими давно. Іще І. Комов в кінці ХVІІІ ст. писав: "если бы предки наши опытов не делали и всякие предложения отвергали, то у нас и земледелия не было бы" [106, с. 24]9. Пріоритетними стали дослідження Д.І. Менделєєва. В 1867-1869 рр., згідно запропонованого ним Вільному економічному Товариству плану, була організована мережа дослідних полів. В доповіді про створення сільськогосподарських дослідів у 1866 р. Дмитро Іванович вказував на те, що методи сільського господарства Західної Європи не сумісні з нашими кліматичними умовами. Слід шукати свої, які б підходили до полів Росії [107]. За словами К.А. Тімірязєва, мережа була "несомненно первая когда-либо осуществленная в России" [108, с. 24]10. Мережа створена в чотирьох маєтках Петербургської, Московської, Смоленської і Симбірської губерніях. Вона скоріш проіснувала як колективні досліди і всього лишень два роки.
Великі успіхи дослідних установ за кордоном сприяли створенню і першої дослідної випробувальної станцію в Росії. Вона запроваджена у 1864 р. при Ризькому Політехнікумі професором агрономічної хімії Георгом Томсом. Засновується за типом закордонних агрономічних лабораторій. За її основу бралося систематичне хімічне дослідження родючості грунту. Це була, скоріш, агрокультурно-хімічна лабораторія і хімічна контрольна станція, ніж дослідна станція в сучасному розумінні цього слова. Саме з цих дослідних установ і починається історія сільськогосподарської дослідної справи в Росії [109].
А.Т. Болотов (1738-1833) в 70-х рр. XVIII ст. встановив гетерозиготніс