Розділ 2
ДІЯ ПРИНЦИПУ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ
НА ПОЧАТКОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
ТА ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
Як було встановлено в попередньому розділі, презумпція невинуватості діє в
повній мірі до підозрюваного також, як і до обвинуваченого чи підсудного.
Підставою для порушення кримінальної справи є не злочин, як правовий факт, а
«достатні данні, які вказують на наявність ознак злочину» (ст. 94 КПК). В
подальшому може з’ясуватися, що ці дані не відповідають дійсності та порушена
кримінальна справа буде припинена. Саме принцип презумпції невинуватості не
дозволяє ототожнювати обвинуваченого чи підозрюваного із злочинцем, та породжує
відповідні права для такої особи на стадії досудового слідства.
Через це постає питання співвідношення заходів процесуального примусу, і
зокрема найбільш тяжкого з них – обрання обвинуваченому чи підозрюваному
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту – із принципом презумпції
невинуватості. Видається, що оскільки притягнення особи в якості обвинуваченого
не породжує початок реалізації кримінальної відповідальності, то мета обмежень,
які можуть бути застосовані до обвинуваченого до вступу вироку у законну силу,
полягає не у покаранні, а у створенні умов для законного та обґрунтованого
вирішення справи.
Із принципу презумпції невинуватості випливає, що обмеження прав та свобод, що
допустимі по відношенню до засудженого, не можуть бути застосовані до
обвинуваченого. Обвинувачений, навіть якщо тримається під вартою, зберігає
право на участь в виборах, житло, не може бути звільнений з посади,
відрахований з навчального закладу.
В цьому розділі будуть розглянуті деякі питання реалізації принципу презумпції
невинуватості на початкових стадіях кримінального провадження, а саме
застосування запобіжних заходів до обвинувачених, питання звільнення
обвинуваченого з посади та висвітлення в засобах масової інформації
кримінального процесу.
2.1. Презумпція невинуватості та свобода слова:
межі висловлювань посадових осіб щодо обвинувачених
та висвітлення у пресі незавершених судових процесів
Одним з питань, що виникає на початкових стадіях кримінального розслідування
так званих «гучних» або «резонансних» справ, є питання про баланс між правом
суспільства отримувати інформацію про хід розслідування та правом
обвинуваченого не виглядати в очах того ж суспільства злочинцем до законного
вироку суду. Як відомо, презумпція невинуватості, що гарантована частиною
другою статті 6 Європейської Конвенції та ст. 62 Конституції України, є не
тільки гарантією дотримання прав обвинуваченого, вона також захищає його від
передчасних висловлювань про нього як про злочинця до винесення вироку. За
загальним тлумаченням частина друга статті 6 Конвенції, яка встановлює, що
«кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається
невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згiдно із законом», накладає
обмеження на заяви державних офіційних осіб щодо незавершених кримінальних
справ, які підштовхують громадськість до того, щоб вважати підозрюваного
винуватим та упереджують оцінку фактів компетентним судовим органом.
У хрестоматійній справі Альне де Рібемон проти Франції [213] Суд розглянув
питання про співвідношення презумпції невинуватості із правом на свободу
вираження поглядів, що передбачена ст. 10 Конвенції. Заявника в цій справі було
звинувачено у вбивстві депутату Парламенту. Через декілька днів після вбивства
міністр внутрішніх справ Франції разом із директором відділу розслідувань та
директором кримінальної поліції провели прес-конференцію, на якій міністр
згадав ім’я пана де Рібемона та назвав його співучасником злочину. Пан де
Рібемон був взятий під варту та йому було пред’явлене обвинувачення у вбивстві.
Але через два місяці його було звільнено з-під варти, а потім справу проти
нього було закрито. Заявник вважав, що прем’єр-міністр неправомірно звинуватив
його у публічному виступі, та звернувся до суду із відповідним позовом. Але
вимоги заявника на національному рівні задоволені не були. При розгляді справи
Судом, Уряд - відповідач стверджував, що «порушення презумпції невинуватості
може виходити тільки з боку судової влади та проявляється лише у випадку, коли
вердикт дозволяє зробити висновок, що суддя заздалегідь вважав обвинуваченого
винуватим». Далі Уряд стверджував, що оскаржувані твердження відносилися до
категорії «інформаційних повідомлень про кримінальні переслідування» та не
порушували принцип презумпції невинуватості, оскільки були зроблені не у
зв’язку із судовим процесом, та могли бути спростовані у ході подальшого
розслідування. «Факти справи ілюструють це твердження, оскільки обвинувачення
було пред’явлене заявнику лише через два тижні після прес-конференції, а в
подальшому справу проти нього було закрито за відсутністю складу злочину».
Суд підкреслив, що «частина друга статті 6 не може перешкоджати владі
інформувати громадськість про кримінальні переслідування, що тривають, але вона
вимагає, щоб влада робила це стримано та делікатно, як того вимагає повага до
презумпції невинуватості». Відмітивши, що в даному разі високопоставлені
посадовці назвали заявника співучасником вбивства, Суд прийшов до висновку про
ствердження вини заявника, яке з одного боку заохочувало громадськість повірити
у цю вину, а з іншого – упереджувало оцінку фактів компетентними суддями, а
отже встановив порушення частини другої статті 6.
У справі Лавентс проти Латвії [255] суддя, яка слухала справу заявника, заявила
у пресі: «Сьогодні я ще не можу сказати, чи вирок буде обвинувальним, чи
міститиме часткове виправдання». Інш
- Київ+380960830922