Ви є тут

Реалізація принципу ненасилля в педагогічній концепції О.С.Нілла (1883-1973).

Автор: 
Муравська Світлана Миколаївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
3408U004264
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ПРИНЦИП НЕНАСИЛЛЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ КОНЦЕПЦІЇ О.С.НІЛЛА
2.1. Філософські та психологічні основи ненасильницької (гуманістичної)
педагогіки О.С.Нілла
У першій половині ХХ ст. у світовій школі та педагогіці відбувалися суттєві
зміни. Цьому сприяли багаточисельні важливі фактори: зростаючий об’єм знань,
вмінь та навичок, які мали засвоювати учні та впровадження результатів
досліджень про природу дитинства, специфічні риси мислення дитини, її вікові
особливості. Значно зросла кількість педагогічних установ (кафедри,
лабораторії, науково-дослідницькі інститути). Слід також відмітити, що контакти
педагогів посилювалися не лише на національному рівні, а й на міжнародному. Це,
в свою чергу, сприяло обміну досвідом між теоретиками та практиками системи
освіти. Серед педагогічних організацій, заснованих у цей період, можна назвати
Лігу нового виховання, Міжнародне бюро просвіти, Міжнародне бюро “нових шкіл”,
Прогресивну асоціацію народної освіти (США), Товариство імені Біне (Франція) та
ін.
Система освіти того часу зазнавала гострої критики. Школа сприймалася як така,
що не відповідала рівню виробництва, науки та культури. Крім того, вона не
відповідала потребам підростаючого покоління, яке вимагало якісно нової
підготовки. Саме тому потреба реформування школи та педагогіки ставала все
більш актуальною. Перегляд і переоцінка педагогічних настанов, перебудова
системи освіти перетворилися на одну з найважливіших проблем провідних країн
світу.
Для першої половини ХХ ст. характерним є протиборство тоталітарних і
демократичних режимів, що знайшло своє відображення на еволюції школи та
педагогічної думки.
Домінуючі педагогічні теорії того часу, які передбачали жорстке управління
педагогічним процесом, відводячи головну роль вчителю, опинилися під сумнівом.
Подібні теорії породжували авторитарне втручання у процес навчання, позбавляли
учнів самостійності, обмежували їх ініціативу та свободу.
У другій половині ХХ ст. розпочався процес гуманізації системи освіти. В
Українському педагогічному словнику Семена Гончаренка зазначається, що
гуманізація освіти – це центральна складова нового педагогічного мислення, яка
передбачає перегляд, переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу.
Гуманізація освіти означає повагу школи й педагогів до особистості дитини,
довіру до неї, прийняття її особистісних цілей, запитів і інтересів; створення
максимально сприятливих умов для розкриття й розвитку здібностей і обдарувань
дитини, для її повноцінного життя на кожному з вікових етапів, для її
самовизначення. Гуманізація освіти основним смислом педагогічного процесу
вважає розвиток учня. Шляхи гуманізації освіти: формування відносин
співробітництва між усіма учасниками педагогічного процесу, виховання в
учасників педагогічного процесу морально-емоційної культури взаємовідносин;
формування в учнів емоційно-ціннісного досвіду розуміння людини; створення
матеріально-технічних умов для нормального функціонування педагогічного
процесу, що виховує гуманну особистість [44, с.76].
В електронній енциклопедії “Вікіпедія” дається таке визначення поняттю
“гуманістична освіта”: гуманістична освіта – це альтернативний підхід до
освіти, заснований на принципах гуманізму. Важливу роль тут відіграють ієрархія
людських потреб А.Маслоу та праці Карла Роджерса. Людська особистість, а не
лише її інтелект, має бути задіяна у процесі розвитку і росту, які є
показниками справжнього процесу навчання. Гуманістична освіта концентрує увагу
на емоціях, соціальному бутті особистості, розумі та навичках, необхідних для
кар’єрного росту. До шкіл, заснованих на принципах гуманістичної освіти,
належать такі: школа Саммерхілл у Лейстоні, Суффолк; школа Садбері Веллі у
Фрімінгемі, Массачусетс; Нова школа коледжу Досон у Монреалі, Квебек [223].
У процесі аналізу літературних джерел ми також зустріли термін
“антиавторитарна педагогіка” (Ан.Пінський), який вживано по відношенню до
педагогіки О.С.Нілла [117, с.178].
Російський історик педагогіки Г.Б.Корнетов відносить педагогіку О.С.Нілла до
парадигми педагогіки підтримки, зазнаючи при цьому, що О.С.Нілл був останнім
класиком вільного виховання, течії у педагогіці, яка мала надзвичайний вплив на
розвиток гуманістичних підходів у теорії та практиці світової освіти у ХХ
столітті [72].
Відомий історик педагогіки О.Н.Джуринський вживає по відношенню до школи
О.С.Нілла термін “нова школа” [55, с.149 ]. На його думку, послідовники “нової
школи” О.С.Нілла намагаються оживити гасло “повної свободи учнів”, коли учням,
наприклад, дозволяється пропускати заняття. Декілька десятків шкіл,
послідовників О.С.Нілла, діють у США. Подібні школи виникали і за межами США,
наприклад, – приватні навчальні заклади під керівництвом Міурі Ямагучі та
Ю.Ендо у Японії.
Саме життя та діяльність засновника школи Саммерхілл О.С.Нілла (1883-1973)
становлять для нас особливий інтерес. Свого часу цей англійський педагог
практично втілив принцип ненасилля у діяльності школи Саммерхілл.
Перш за все, вважаємо за доцільне розглянути ті витоки, під впливом яких
формувалася ненасильницька педагогіка О.С.Нілла.
Деякі дослідники вважають, що на формування гуманістичної педагогіки О.С.Нілла
неабиякий вплив мала філософія даосизму. Даоси відстоювали перевагу природних,
натуральних задатків над культурними, які у конфуціанців означали етикет,
ритуал, норми пристойної поведінки. Даоси закликали до спонтанності,
безпосередності, простоти. Для конфуціанців природна людина – це дика істота, а
культурні норми саме й необхідні для приборкання природних на