РОЗДІЛ 2
АРХЕОЛОГІЧНІ ПАМ’ЯТКИ
Географічні межі сіверськодонецької групи співпадають з лісостеповою частиною
басейну Сіверського Дінця, яка розташована на території сучасної Харківщини. На
півдні вони обмежуються кордоном зі степом, на заході – басейнами Орелі та
Ворскли, на сході – Сіверським Дінцем, на півночі – верхів’ями річок Уди,
Лопань, Харків та орієнтовно місцем впадіння річки Вовча у Сіверський Донець.
На значній відстані від північного кордону групи, у верхній течії Дінця,
зафіксовано три городища та кілька поселень скіфського часу, які були включені
Б.А. Шрамко до складу групи [Шрамко, 1962 б, с. 136]. Але планування
Сабинінського городища, влаштування захисних споруд Великого Городища (дві
канавки для встановлення стін) [Шрамко, 1969, с. 7 - 10], своєрідність
нечисельної кераміки не дозволяють відносити ці пам’ятки до сіверськодонецької
групи. Географічно та за етнокультурними ознаками вони тяжіють до
верхньоворсклинських та, можливо, до верхньопсьольських пам’яток.
2.1. Природно-кліматичні умови регіону
Особливістю басейну Сіверського Дінця є плавний перехід між Степом та
Лісостепом. Південний кордон Лісостепу дослідники проводять по лінії, яка
проходить біля джерел річок Орчик, Берестова, Берека. Далі біля м. Балаклія він
перетинає Сіверський Донець, повертає на північний схід та проходить до
верхів’їв Великого Бурлука. Звідси південний кордон Лісостепу йде приблизно у
напрямку на Валуйки - Ліски [Мильков, 1950, с. 179].
Час появи та функціонування пам’яток скіфського часу сіверськодонецького
Лісостепу співпав з періодом значних природно-кліматичних перебудов біосфери
північної півкулі. Замість порівняно посушливого субореального періода голоцену
прийшла сучасна епоха більш вологого та прохолодного клімату – субатлантичний
період [Шнитников, 1957, с. 163 - 164]. Для лісостепових регіонів Східної
Європи в цей період було характерно збільшення кількості лісів. Вони
розповсюджувалися із балкових систем та долин річок, займаючи вододільні
простори, які перед цим були вкриті степовою рослинністю [Чендев,
Александровский, 2002, с. 35 - 41]. Грунтознавчі дослідження вказують на те, що
городище пізньоскіфського часу біля с. Мохнач виникло на території, яка до
момента його спорудження вже була вкрита лісом [Чендев, Колода, 2004, с. 337 -
338]. Поховані грунти під одним з пограбованих курганів Люботинського
могильника VI ст. до н. е. вказують на початок покриття площі некрополя поки що
рідким лісом, що відбиває лише початок цього процесу [Чендев, 2005, с. 12, 18].
Навпаки, лише після закінчення свого функціонування наприкінці V ст. до н. е.
Червоносівське городище вкривається лісом. Вивчення грунтів Донецького городища
(селище А), яке виникло у V ст. до н. е. та функціонувало у середньовіччя,
вказує на те, що ця територія до ХІІІ ст. була своєрідним степовим мисом, до
якого з заходу впритул підходив ліс [Колода, Лисецкий, Чендев, 2004, с. 163 -
167].
У долинах річок були розповсюджені заплавні луки. Судячи з характеру грунтів,
суцільними лісами було вкрито правобережжя Сіверського Дінця у трикутнику
сучасних міст Валки - Дергачі - Змійов [Геоботанічне районування…, 1977, с.
188]. У регіоні, що розглядається, найбільша кількість поселень розташована у
межиріччі Мжі - Уд - Дінця, де розповсюджені опідзолені чорноземи та темно-сірі
опідзолені легко- та середньосуглинкові ґрунти, які відповідають
плоско-хвилястим височинам [Чижов, 1961, с. 65 - 70]. Це грунти умовного
“третього типу”, за С.С. Бессоновою, які є наслідком послідовної трансформації
типових чорноземів у процессі неодноразової зміни лісової та лукостепової
рослинності. Вони у ранньоскіфський час, імовірно, знаходилися у “степовій”
фазі та лише з середини І тис. до н. е. почалося поширення лісів у цьому
регіоні [Бессонова, 2000, с. 118 - 119, 126 - 127]. На території, що
розглядається, розповсюджені ландшафти лісостепові харківського типу та
лукостепові коломацького типу [Геренчук, 1964, с. 5 - 13].
У сіверськодонецькому Лісостепу існувала надзвичайно розвинена річкова мережа.
Більша частина річок довжиною кілька десятків кілометрів майже пересихає
влітку. Великі річки мають розвинені долини, рівниний характер та відрізняються
повільною течією. Клімат у цьому регіоні стримано континентальний, характерними
рисами якого є його мінливість та непостійність режиму опадів. Сильні посухи
трапляються у середньому раз на 3 роки. Взимку нерідкі відлиги.
На загальний кліматичний фон мали істотний вплив 1800-річні коливання
зволоженості території. Кліматичні показники того часу дещо відрізнялися від
сучасних і річна амплітуда температури повітря була на 1,50 С нижча сучасної
[Ріман, 1985, с. 1 - 9]. Відсутність землеробських поселень на території
Донецького терасового та Самарсько - Орільського географічних районів
пояснюється ігноруванням землеробськими племенами територій, де було можливе
повне винищення врожаю посушливими суховіями, а у Бурлуко - Оскільському
фізико-географічному районі - загрозою вимерзання озимих [Ріман, 1985, с. 2 -
4].
Отже, специфічні умови Лісостепу з його відносно м’яким кліматом, багатими
пасовищами, родючими чорноземними ґрунтами, різноманітною флорою та фауною
робили його дуже привабливим для заселення землеробськими племенами раннього
залізного віку.
2.2. Стародавні шляхи
Великий вплив на життя населення сіверськодонецького Лісостепу мали стародавні
шляхи, які проходили як у меридіональному, так і у субширотному напрямках. Це
Геродотів шлях до країни аргіпєїв, який перетинав південь Східної Європи з
заходу на схід, та Муравський Шлях [Русов, 1
- Київ+380960830922