РОЗДІЛ 2
МОДЕЛІ ТА ГРАМАТИЧНА ПРИРОДА МІНІМАЛЬНИХ СИНТАКСИЧНИХ СТРУКТУР
2.1. Сутність методу моделювання синтаксичних міні-структур
У сучасному теоретичному синтаксисі вже з’ясовано функціональні різновиди
простих речень. Проте, серед останніх є такі, які не піддаються схематизації,
не відповідають поняттю моделі, бази, ядра. До них належать квазі-речення.
Структура мінімальних конструкцій залежить від текстових позицій, які в
сукупності є реальним виявом кожної форми. На цю особливість указував
В.В. Богданов, який підкреслював, що в „чисто семантичному відношенні просте
речення можна розглядати як ієрархічно організоване ціле, яке є сукупністю
предикативних виразів і займає певну позицію” [30, с.182].
Висока функціональність мінімальних синтаксичних конструкцій визначається не
лише структурними параметрами відповідної будови, її граматичними
характеристиками, але й функціональною завантаженістю цієї конструкції у мові,
її реальною можливістю забезпечувати процес комунікації як з точки зору
змістової сторони цього процесу, так і з боку нормативно стилістичного аспекту.
Тому природно, що поняття лінгвальної ваги мінімальних структур обов’язково
включає поняття комунікативної ваги.
У будь-якому тексті, фольклорних джерелах, усному мовленні спостерігаємо
надзвичайну розмаїтість реальних мінімальних структур. Головне завдання для
граматичного аналізу форми реальних мінімальних конструкцій полягає у
встановленні типових, граматично вагомих варіантів речень.
Вивчення структури речення вимагає врахування взаємозв’язку змісту й форми, що
дає можливість подати речення у вигляді системи одиниць, виділених на
формально-граматичному та семантичному рівнях.
Формально-граматичний аспект дослідження передбачає вивчення структури
мінімальних конструкцій як системи взаємозв’язаних синтаксичних компонентів, що
заміщують субпозиції, виділені на основі синтаксичних зв’язків, встановлення
ієрархії субпозицій і компонентів, а також окреслення критеріїв обов’язковості
і необов’язковості компонентів, а вже на цій основі визначення основних моделей
мінімальних речень.
Семантичний аспект виявляється у встановленні відношень між компонентами
речень, з’ясуванні особливостей загальної граматичної семантики основних
мінімальних синтаксичних моделей.
На думку І.І. Меншикова, термін „модель” закріпився у лінгвістиці і
використовується у різноманітних теоретичних і практичних побудовах. Але
особливо ефективним він виявився саме в синтаксисі [166, с.6]. Згідно з
положенням мовознавця, модель – структурний аналог досліджуваного явища – це
результат функціонування моделі-системи, результат її накладання на конкретний
мовленнєвий матеріал [166, с.7].
Визначаючи, за яких умов лінгвальна модель може бути ефективною, науковець
враховує три головні фактори:
1) здатність моделі адекватно відображати різноманітні явища мови і мовлення;
2) здатність чітко описувати і протиставляти різні факти мови та різні групи
мовленнєвих явищ;
3) здатність визначати певні предметні знання про мову та ті чи інші
закономірності її структури.
Автор статті української енциклопедії подає таке визначення цього терміна:
Модель – (франц. modele, італ. modello, лат. modulus – міра) – конструкція,
структура, зразок, за яким побудована певна одиниця мови з одиниць нижчого
рівня [239, с.368].
Моделювання синтаксичної структури мінімальних конструкцій, таким чином,
кваліфікується як двоаспектне явище, що становить ієрархізовану систему
формально-граматичних та семантичних компонентів із властивим їм граматичним і
семантико-синтаксичним змістом. Такої думки дотримуються І.І. Слинько,
Н.В. Гуйванюк, вважаючи, що формою речення є граматична схема чи
структурно-семантична модель, за якими воно будується, їх парадигми та
комунікативні варіанти.
У центрі уваги дослідників при описі структури моделей знаходиться мінімальна
реченнєва структура, обсяг і межі якої встановлюються шляхом виділення в
реченні його формально-граматичного центру (головних, ядерних, обов’язкових
компонентів припідметової і приприсудкової залежності, обов’язкових первинних
компонентів).
Переважна більшість учених (2; 9; 24;) сходяться на тому, що структура
формально-граматичної моделі тотожна зі структурою граматичного центру
мінімальної конструкції. Вони вважають, що таку модель можна розглядати як
модель власне синтаксичну, яка схематизує структуру мінімальних конструкцій,
має форму і власне синтаксичний зміст. Проте І.І. Слинько наголошує, що
найпростішими моделями речення можна вважати лише ті моделі, в яких „вираження
членів предикативної основи симетричне семантичним компонентам, тобто, підмет,
присудок чи один член основи виражається спеціальними граматичними формами, що
усталилися в сучасній мові” [220, с.79]. Як зазначає О.Б Сиротиніна, до
предикативної основи входять словоформи різних рівнів: 1) головні члени,
граматично необхідні для утворення предикативної одиниці; 2) суб’єктно-об’єктні
члени для вираження семантичних моделей; 3) обставинні детермінанти для
доповнення схеми на комунікативному рівні; 4) словоформи, що реалізують
валентність слова для вираження всіх відтінків думки [214, с.50]. Такий погляд
поділяють І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська та В.М. Русанівський, стверджуючи,
що в синтаксичній одиниці-конструкції втілюються чотири структури:
формально-граматична (поверхнева), семантико-синтаксична, власне-семантична
(глибинна) і власне-комунікативна.
Обсяг моделі (її синтаксична форма) залежить від наявності в структурі
мінімального речення обов’язкових первинних та залежних ві
- Київ+380960830922