РОЗДІЛ 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ФОРМУВАННЯ
ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ МАГІСТРАТУРИ
2.1. Організаційно-педагогічні умови формування педагогічної культури
магістрантів
Успіх процесу становлення майбутнього викладача вищої школи неможливий без
визначення необхідних організаційно-педагогічних умов формування педагогічної
культури майбутнього викладача вищої школи в умовах магістратури, за яких
відбувався б ефективний розвиток педагогічних цінностей, професійних знань,
умінь, навичок, педагогічної майстерності магістрантів, що визначають рівень
їхньої педагогічної культури.
На сьогодні в Україні на викладацьку роботу запрошують, як правило, випускників
магістратури, аспірантури або осіб, які є провідними фахівцями у певній галузі.
Проте, спеціалісти з непедагогічних спеціальностей майже не розуміються на
особливостях навчального процесу і педагогічної діяльності у ВНЗ, хоча мають
високий рівень знань у відповідній галузі. Зазначимо, що у Класичному
приватному університеті (м. Запоріжжя) з 2004 р. функціонує магістратура за
спеціальністю 8.00005 – „Педагогіка вищої школи”, в якій готують саме
викладачів вищої школи.
Магістр – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі
кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні знання й
уміння інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та
продукування нових знань для вирішення проблемних завдань у певній галузі.
Магістратуру вирізняють якісно нові поглиблені курси та напрями наукової роботи
з обраних спеціалізацій, передові форми організації навчального процесу,
апробація отриманих результатів наукових досліджень безпосередньо в практичній
роботі [138, с.116].
Проблеми підготовки викладачів ВНЗ, підвищення їхньої кваліфікації за сучасних
умов визначаються як пріоритетні. Вони безпосередньо пов’язані з економічним і
культурним розвитком держави. Саме тому педагогічний процес в магістратурі
повинен стати найбільш вагомою складовою процесу фахового зростання майбутнього
викладача ВНЗ та підвищити його педагогічну культуру.
Вища педагогічна школа покликана підготувати викладача, здатного забезпечити не
лише всебічний розвиток особистості, формування її розумових, фізичних і
естетичних здібностей, високих моральних якостей, а й давати знання, розвивати
вміння і життєві компетенції, які відповідають світовим стандартам.
Психологічною основою педагогічного процесу в магістратурі є концепція
професійного становлення особистості. Однією із сучасних прогресивних ідей у
галузі освіти є положення щодо безперервності психолого-педагогічної освіти
педагога. На сьогодні це пов’язано з тим, що знання, отримані в період навчання
у ВНЗ, потребують постійного оновлення. В американській літературі
визначається, що після кількох років по закінченню вищого навчального закладу
(через застарілість отриманих знань та внаслідок появи нової інформації)
компетентність фахівця знижується на 50% [30, с.88].
Отже, педагогічних процес в магістратурі має забезпечувати професійне
становлення особистості, створювати умови для підвищення педагогічної культури
майбутніх викладачів ВНЗ для оновлення, розвитку й самоактуалізації кожної
людини протягом її професійного життя. Також навчання в магістратурі має
допомогти майбутньому педагогові адаптуватися до нової посади, до педагогічної
праці, а також до кардинальних змін у моральних, духовних, ціннісних
орієнтаціях, які постійно відбуваються в житті та в сучасній педагогічній
практиці.
Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє зробити висновок, що
особистісно орієнтовані технології освіти педагогів в умовах магістратури
ґрунтуються на таких положеннях:
визнання професійного розвитку особистості є головною метою освітнього процесу
в магістратурі;
подолання у становленні майбутнього викладача цілого комплексу індивідуальних,
особистісних характеристик, забезпечуючи формування його здатностей до
самопізнання, саморозвитку й самореалізації;
врахування індивідуально-психологічних особливостей кожного магістранта.
Реалізація цих положень потребує визначення функцій освіти в магістратурі, які,
як і в післядипломній освіті, охоплюють широке коло проблем, а саме: поєднання
особистісного розвитку з підвищенням професійного потенціалу людини;
забезпечення випереджувального характеру професійної підготовки відповідно до
суспільних вимог; мотивування неперервного фахового зростання; створення
ефективних технологій навчання та виховання дорослих; поєднання галузевих вимог
щодо розвитку кадрового потенціалу з потребою відтворення та збереження
загальнолюдських цінностей; проведення наукових досліджень з акмеологічних і
андрагогічних проблем та ін. [126, с.19].
Аргументованими і слушними є думки Т. Сущенко про те, що основними напрямами
адаптації майбутніх викладачів до умов сучасного соціуму, які можуть призвести
до успіху у формуванні педагогічної культури, є такі:
забезпечення на кожному занятті духовно-інтелектуальної взаємодії та
співтворчості, у результаті якої виникає безліч педагогічних знахідок, ідей;
розвиток у педагогів потягу до новизни, нестандартного погляду на педагогічні
проблеми;
підготовка магістрантів до переоцінки колишнього професійного досвіду,
перегляду усталених педагогічних позицій;
спонукання магістрантів до переосмислення їхніх власних і загальнокультурних
запитів; готовність на їх основі до нових пошуків і професійного
самовдосконалення;
досягнення в педагогічному процесі навчання в магістратурі особливо якісного
стану в стилі, поведінці та взаємина
- Київ+380960830922