РОЗДІЛ 2
ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЛОБІСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Англосаксонська модель правового регулювання лобістської діяльності (на
прикладі США, Канади)
Процес правового регулювання лобістської діяльності є складним і суперечливим.
Лобістська діяльність може знаходитися як у полі правового, так і не правового
регулювання. Світова практика законодавчого регулювання лобізму, незважаючи на
його фактичне значне поширення, є дуже обмеженою, та й до того ж і
неоднозначною. Деякі західні держави прямо забороняють лобістську діяльність.
Так, у Франції вона є незаконною на підставі ст. 23 і 79 регламенту
Національних зборів, а в Індії – прирівняна до однієї із форм корупції. Інші
держави, такі, як Італія, не визнають її наявності чи вважають недоцільним
приймати із цього приводу спеціальні закони.
Закони про лобізм існують лише в США, Канаді, Бразилії, Австралії, Литві. Тим
часом, Австрія та Німеччина, мають спеціальні правила реєстрації юридичних і
фізичних осіб, що намагаються впливати на законодавчий процес.
Однак тільки цивілізовано юридично оформлений лобізм може виступати як
повноцінний демократичний державно-політичний інститут, що діє на основі
обов’язкового дотримання й реалізації нормативно-правових актів, тому що
„ступінь укорінення демократичних перетворень саме і визначається мірою
соціального визнання і юридичного регламентування лобізму” [1, с. 59].
Оскільки в Україні про лобізм на законодавчому рівні ще практично не говорять
(за винятком ініціативного законопроекту про лобізм) та істотних спроб з боку
влади упорядкувати це явище не робиться, то для того, щоб створити певну
концепцію „впливу на лобізм” можна коротко зупинитися на тому, як у деяких
країнах відбувається взаємодія держави і лобістів. Порівняння досвіду різних
країн дозволить відбити найбільш загальні тенденції у розвитку лобізму й
показати особливості цього інституту в окремих державах, а також дасть
можливість простежити, наскільки вітчизняні реалії вписуються в загальносвітові
тенденції.
Для того, щоб краще зрозуміти суть розглянутого явища, варто вивчити ті
підходи, що застосовуються у світовій практиці регулювання лобістської
діяльності.
У багатьох державах лобізм, як і раніше, розглядається як негативне явище та
вважається, що регулювання лобізму близьке до легалізації організованої
злочинності. Проте слід звернути увагу на країни, такі як США, Канада,
Австралія, де вже давно зрозуміли об'єктивну природу лобістської діяльності в
сучасному структурованому суспільстві й прийняли це явище як невід'ємний
елемент політико-правової держави, без якого не можна уявити собі процес
прийняття рішень на вищому державному рівні.
Політологи виділяють дві основні моделі лобізму: англосаксонська (наприклад,
США, Канада), що припускає обов’язковість державної реєстрації лобістських
організацій і визначення припустимих рамок діяльності груп тиску, і
континентальна (Франція, Італія, ФРН), за якої зацікавлені організації можуть
впливати на законодавчий орган, офіційно беручи участь у роботі спеціально
створених дорадчих рад, комітетів, комісій у владних структурах [100, с. 134].
Як уже згадувалося, лобізм існує практично у всіх державах. І за наявності ряду
загальних причин виникнення і розвитку лобізму в різних країнах масштаби і
форми лобістської діяльності є дуже різноманітними. Це залежить від рівня
суспільства в цілому і стану його економічної сфери; від рівня політичної
культури і від відношення держави до цього явища, а також від інших причин.
Спробуємо виявити ці особливості.
Сполучені Штати Америки. Сьогодні США досягли найбільш значущих результатів у
сфері правового регулювання, тому що „США споконвічно не намагалися ігнорувати
це явище, а прагнули визначити припустимі та неприпустимі форми діяльності
лобістів” [5, с. 44].
Тобто державна позиція будувалася не на забороні чи ігноруванні груп тиску, а
на їхньому аналізі та контролі з боку держави. Законність лобістської
діяльності ґрунтується перш за все на посиланнях на першу поправку до
Конституції США, що говорить: “Конгрес не буде видавати законів, що відносяться
до встановлення якої-небудь релігії чи забороняють її вільне сповідання; або
обмежують волю слова чи друку; чи право народу мирно збиратися й звертатися до
Уряду з петиціями про виправлення зловживань” [101, с. 396]. Аналогічне право у
тій чи іншій формі зафіксовано в конституціях і законодавчих актах будь-якої
країни з демократичним режимом.
В основі досить тривалої історії виникнення федерального законодавства про
лобізм лежать розслідування лобістської діяльності. Одне з них, з якого
американські автори звичайно починають викладати цю історію, відбулося у 1913
р. за ініціативи президента Вильсона, що привселюдно виступив із критикою на
адресу груп тиску, які особливо активно перешкоджали схваленню запропонованих
адміністрацією змін у законодавстві про мито.
Комісія палати представників, що проводила розслідування, сконцентрувала увагу
на лобістській діяльності Національної асоціації промисловців і змушена була
визнати, що представник цієї асоціації відігравав не останню роль при
призначенні на основні посади в комісіях конгресу, а деякі законодавці
числилися у його платіжних відомостях. Результати розслідування 1913 р.
вказують на те, що воно вперше зафіксувало виникнення нових методів лобістської
діяльності, тобто народження так званого “ непрямого лобізму”.
Зазначене розслідування непрямо стимулювало внесення більш десятка різних
законопроектів (законопроект Карреуея 1928 р., Блека й Сміта 1935 р.).
Законопроекти пропонували або
- Київ+380960830922