Ви є тут

Комплексне хірургічне лікування та профілактика гнійно-некротичних ускладнень у хворих на синдром стопи діабетика

Автор: 
Росул Мирослав Васильович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U004831
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика обстежених хворих
Робота ґрунтується на вивченні результатів обстеження та лікування 148 хворих
на цукровий діабет (ЦД), ускладнений синдромом стопи діабетика (ССД). Усі хворі
знаходилися на лікуванні у хірургічному відділенні № 2 Ужгородської центральної
міської клінічної лікарні протягом 2001-2007 років. Серед них чоловіків було 90
(60,8%), жінок – 58 (39,2%). Вік пацієнтів коливався в межах від 40 до 79 років
і в середньому становив 60,20±0,75 років. Розподіл обстежених хворих на ССД
залежно від віку та статі наведений у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Розподіл обстежених хворих на ССД в залежності від віку та статі
Стать
Вік хворих

40-49 років
50-59 років
60-69 років
>70 років
Разом
Абсол.
к-ть
Абсол.
к-ть
Абсол.
к-ть
Абсол.
к-ть
Абсол.
к-ть
Чол.
26
17,6
19
12,8
41
27,7
2,70
90
60,8
Жін.
2,0
18
12,2
12
8,1
25
16,9
58
39,2
Всього
29
19,6
37
25,0
53
35,8
29
19,6
148
100
Як видно з таблиці 2.1, осіб працездатного віку було 66 (44,6%), а переважна
кількість хворих – 82 (55,4%) мала понад 60 років.
Діагноз цукрового діабету встановлювали згідно з критеріями ВООЗ (1999) [142] –
при виявленні підвищення вмісту глюкози в капілярній крові натще і 6,1 ммоль/л,
і 11,1 ммоль/л через дві години після навантаження глюкозою і /або 11,1 ммоль/л
у разі випадкового визначення впродовж доби, а також на основі даних
амбулаторної картки (консультація ендокринолога). Цукровий діабет І типу нами
було виявлено у 7 (4,73%) пацієнтів, ЦД ІІ типу – у 128 (86,48%) хворих та
вперше виявлений ЦД – у 13 осіб (8,78%). Тривалість існування цукрового діабету
(на основі даних анамнезу) склала в середньому 12,22±0,67 років.
Як видно з таблиці 2.2, переважна кількість пацієнтів – 58 (39,19%) страждали
на цю недугу від 1 до 10 років. Від 11 до 20 років на ЦД хворіли 32 (21,62%);
45 пацієнтів (30,41%) хворіли на цукровий діабет більше 20 років. У 8,78%
випадків ЦД був діагностований вперше. При зборі анамнезу встановлено, що такі
суб’єктивні ознаки захворювання, як відчуття спраги, надмірне вживання рідини,
поліурія, турбували хворих і раніше, проте ураження стопи стало першою причиною
для звернення за медичною допомогою.
Таблиця 2.2
Розподіл хворих на синдром стопи діабетика
за тривалістю захворювання на цукровий діабет
Тривалість захворювання на ЦД
Абсол.
к-ть
Вперше виявлений
13
8,78
1-10 років
58
39,19
11-20 років
32
21,62
> 20 років
45
30,41
Для клінічної характеристики хворих застосовано класифікацію ЦД наукової групи
ВООЗ по цукровому діабеті(1985). При цьому середній ступінь важкості цукрового
діабету спостерігався у 128 (86,49%) хворих. У 20 (13,51%) хворих було
діагностовано цукровий діабет важкого ступеня. Таким чином, переважна кількість
хворих мали середній ступінь важкості цукрового діабету.
Ступінь компенсації вуглеводного обміну оцінювався на основі вираження
клінічних ознак ЦД, визначення показників глікемії, добової глюкозурії. Із
загальної кількості хворих компенсований ЦД спостерігався у 3 хворих (2,03%),
субкомпенсований – у 68 пацієнтів (45,94)% і декомпенсований – у 77 хворих
(52,03)%.
Переважна кількість хворих (75,7%) мали супутню патологію, зокрема з боку
серцево-судинної системи, нирок, печінки, а також ожиріння. При цьому, ті
хворі, в яких супутня патологія щодо важкості переважала над клінічними
проявами ССД, в дослідження не включались. Слід зазначити, що хворі з оклюзіями
магістральних судин нижніх кінцівок (НК) на фоні вираженого облітеруючого
атеросклерозу, яким після консультації судинного хірурга необхідно було
проводити реконструкційні операції, також в обстеження не включались.
При розподілі хворих за клініко-патогенетичними формами ураження НК
користувалися класифікацією ССД, яка була прийнята на І Міжнародному симпозіумі
з діабетичної стопи (Нідерланди, 1991) [99]. Згідно з цією класифікацією хворих
з нейропатично-інфікованою формою було 44 (29,73%), ішемічно-гангренозною – 36
(24,32%), змішаною – 68 (45,95%) (рис. 2.1).
Ступінь, форму і глибину уражень стопи гнійно-некротичним процесом визначали за
класифікацією Meggit-Wagner (1978) [99], яка передбачає шестиступеневу градацію
патологічного процесу.
Згідно з цією класифікацією, 0 ступінь становлять хворі підвищеного ризику
(стопа без відкритих уражень, але є потенційні порушення біомеханіки або
трофіки за рахунок нейропатії чи ангіопатії).
До І ступеня відноситься поверхнева виразка (рана), локалізована тільки у шкірі
без клінічних ознак інфікування та ураження глибоколежачих тканин. І А – чиста
виразка; І Б – інфікована виразка.
ІІ ступінь – глибока виразка стопи з втягненням у процес підшкірної клітковини,
зв’язок та сухожилків, м’язів, без ураження кісток та утворення абсцесів і
флегмон. ІІ А – чиста виразка; ІІ Б – інфікована виразка.
Рис. 2.1. Розподіл хворих на ускладнені форми синдрому діабетичної
стопи за клініко-патогенетичними формами.
ІІІ ступінь – глибоке ураження м’яких тканин із втягненням кісток і розвитком
гнійної остеоартропатії або формуванням абсцесу чи флегмони. ІІІ А – гострий
процес; ІІІ Б – хронічна глибока інфекція.
ІV ступінь – обмежена гангрена (пальця, п’ятки, частини стопи). ІV А – суха
гангрена; ІV Б – волога гангрена.
V ступінь – поширена гангрена всієї стопи з можливим переходом процесу на
гомілку.
0 ступінь ураження був відзначений нами у 36 осіб, І ступінь ураження
спостерігався у 36 хворих, ІІ ступінь ураження – 11 осіб. У 10 хворих було
відмічено ураження ІІІ ступеня, у 51 хворих спостерігалось ураження IV ступеня
і в 4 хворих – V ступеня.
Використання цієї класифікації лежить