РОЗДІЛ 2
ТЕОРІЯ ВЛАСНОГО ІМЕНІ В АСПЕКТІ РЕКЛАМНОЇ АЛЮЗІЇ
2.1. Структурно-семантичні й функціональні особливості алюзії в рекламі
У сучасній науковій літературі існує багато різних визначень слова “алюзія”.
Встановлено, що на відміну від інших мов, у російській мові слово “аллюзия”
однозначне [61, с. 4] [22 Евсеев А.С. Основы теории алюзии : (на материале
русск. яз.) : дисс. … канд. филол. наук / А.С. Евсеев. – Москва, 1990. – 205
с.]
. Використання його як терміна має давню традицію. Це слово походить від
латинського дієслова “ludere”, однак безпосередньо запозичується з французької
мови [160, с. 50] [23 Словарь русского языка : [в 4-х т.] / [гл. ред. А.П.
Евгеньева]. – Москва : Русский язык, 1981– .–
Т. 1. – 1981. – 696 с.].
Проблема алюзії як явища художнього тексту у філології не нова. Початок її
активному вивченню поклали дослідження “чужої мови” М.М.Бахтіна [15]. Сьогодні
тема алюзії розробляється як у літературознавстві, так і в лінгвістиці: в
теорії власних імен, теорії референції, історії мови, лінгвокраїнознавстві,
риториці і т. д. У сучасній науковій літературі алюзія аналізується у межах
одного конкретного (зазвичай, епічного або драматичного) твору, творчості
одного автора або літературного напрямку: В.М. Джилкимбаєв, Б.Б. Кашкимбаєва
[54]; В.К. Дзугаєва [55]; О.Г. Дилакторска [56]; Л.П. Дядечко [58]; Л.В.
Полубіченко [141]; І.М. Софронова [168]; Р.Д. Тименчик [177]; М.Л. Тумаркіна
[182]; М. Сарello [211]; S. Dillon [213]; S. MсLaughlin [221]; C. Sircy [228].
Явище позначене терміном алюзія, привернуло увагу багатьох учених. Серед них:
І.В. Арнольд [7], О.С. Ахманова [12], І.Р. Гальперін [40; 41], О.А. Потебня
[142; 143] та інші. Повна історіографія питання подається в праці О.С. Євсєєва
[61]. Проведений дослідником аналіз констатує, що: а) алюзія активно вивчається
лише в останні три десятиліття; б) визначення алюзії постійно змінюється,
“еволюціонує” [61, с. 5].
Аналіз ключових слів в існуючих трактуваннях алюзії дозволяє виокремити
наступні групи визначень: 1) дефініції визначають алюзію через інші явища
словесності: а) як випадковість інших категорій (різновид ремінісценції,
цитати, метафори, каламбуру, гри слів); б) шляхом ототожнення з іншими
поняттями (натяками, які викликають асоціації в тексті, стилістичними засобами,
словесними художніми образами); 2) визначення, що виходять із якісної
своєрідності даного явища (алюзія розглядається як посилання, згадка,
вказівка). Відсутність одностайності в поясненні природи алюзії зобумовлено
такими причинами: специфікою самого явища, оскільки алюзія не абсолютна у своїх
проявах, “будь-яка ознака характеризується не лише входженням / невходженням до
змісту поняття, а й ступенем імовірності” [61, с. 96] [24 Евсеев А.С. Основы
теории алюзии : (на материале русск. яз.) : дисс. … канд. филол. наук /
А.С. Евсеев. – Москва, 1990. – 205 с.]
; різними підходами до досліджуваного явища. Алюзія розглядається з погляду
прагматики [51]; герменевтики [47; 113]; філологічної типології [141]; теорії
референції [48; 82; 84; 190]; семіотики [61]; теорії мови художнього твору
[184]; поетики та стилістики [1; 55; 58; 111; 144; 182; 186]; теорії перекладу
[165].
У більшості визначеннях алюзії вказуються ознаки денотата, тобто тексту, до
якого вона відсилає. Багато дослідників погоджуються, що алюзивна відсилка
робиться через згадування в тексті імені або назви з “чужого” тексту [7, с. 89;
84, с. 271; 111, с. 21; 141, с. 18]. Цього погляду не заперечує твердження, що
алюзія може існувати тільки на лексичному рівні мови або на рівні
словосполучення, речення тобто, що репрезентантом алюзії є слово, фраза або
речення [41; 111; 141]. Згідно з цим підходом формами існування ремінісценції
варто вважати одиниці інших рівнів мови (фонетичного) й художнього тексту
(сюжетного, композиційного, тематичного, ідейного). Однак у сучасній науковій
літературі неодноразово зазначались випадки, коли алюзія відсилає до
тексту-джерела через одиниці
вказаних вище рівнів мови і художнього тексту [43, с, 31; 47, с, 36; 61, с.
12]. Важливо також враховувати, що назва рекламного тексту, до якого
відсилається алюзія, може містити цитату; згадане словосполучення або речення
(фраза) можуть також бути дослівним відтворенням “чужого” висловлювання. Таким
чином, на основі типу репрезентанта алюзія не розмежовується з суміжними
явищами – цитатою і ремінісценцією. Ми поділяємо точку зору О.С. Євсєєва:
репрезентантом алюзії в рекламному тексті можуть бути елементи будь-якого рівня
мови й художнього тексту. Основними формами існування алюзії в тексті є цитація
і номінація. Алюзія – це “посилання до раніше відомого, взятого у своїй
одиничності (протосистемі), яка супроводжується прагматичним прирощуванням
метасистеми” [61, с. 13] [25 Евсеев А.С. Основы теории алюзии : (на материале
русск. яз.) : дисс. … канд. филол. наук /
А.С. Евсеев. – Москва, 1990. – 205 с.]
Таке трактування є своєрідним етапом еволюції визначення. Його відмінність від
попередніх дефініцій полягає в тому, що це трактування вперше містить
функціональну ознаку алюзії, а саме прадигматичне прирощування змісту
тексту-джерела. Розуміння алюзії неможливе без знання факту, до якого вона
відсилає. Відповідно, необхідною умовою її існування є наявність у автора і
читача певної спільної пам’яті” [108, с. 14] [26 Лотман Ю.М. Текст в тексте /
Ю.М. Лотман // Труды по знаковым системам ХIV. Текст в тексте. – Тарту, 1981. –
Вып. 567. – С. 3-18.]
. Однак різні адресати володіють неоднаковим обсягом культурної інформації, яка
складає вертикальний контекст тексту-джерела. Обсяг “спільної пам’яті” –
величи
- Київ+380960830922