РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЧЕНЬ З ПРЯМОЮ МОВОЮ В СУЧАСНІЙ ІСПАНОМОВНІЙ ХУДОЖНІЙ
ПРОЗІ
2.1. Специфіка семантичної структури, пресупозиції репрезентованого компонента
речень з прямою мовою
Інтенсифікація змістового боку мови – особливість сучасної лінгвістики, однак
уявлення про мову як семантичну систему, в якій елементарні знаки функціонують
за певними правилами, є вузьким. Мову необхідно розглядати як матеріальне
втілення людської свідомості, на чому й наполягають сучасні мовознавці [123, с.
3]. Семантичне осмислення поверхневої структури тексту здійснюється через
контекст; він є умовою його однозначності. Як фрагмент авторського тексту,
комунікації контекст складається з мініконтекстів, де значення складових
полягає у реалізації комунікативного завдання, авторської настанови.
Як умова однозначності комунікації контекст у функціональному плані
ідентифікується з текстом – його фрагментом. Розчленування тексту на відрізки
спрямоване на реалізацію поставленої автором твору творчої мети, виконання якої
відбувається за допомогою комунікантів відповідно до їх комунікативних завдань.
Зорієнтована на вивчення тексту, сучасна лінгвістика, на думку П.Хартмана, має
безумовну перспективу, широкий діапазон лінгвістичних досліджень [283, с. 9].
Кваліфікація того чи іншого фрагмента комунікації як оптимального для
реалізації цілі повідомлення спирається на різні ознаки тексту, в тому числі
формально-граматичні та смислові. Найбільш принциповими, на думку Б.К.Лейкіної,
для лінгвістичної теорії є мовний (первинний кодовий) і глибинний, немовний,
ситуативний (вторинний кодовий) рівні розуміння змісту тексту [132, с. 98].
Перший рівень співвідноситься з буквальним, поверхневим значенням тексту,
виявлення якого відбувається на основі мовних фактів і закономірностей,
значеннями його складових, а другій – зі змістом, вкладеним автором і вираженим
мовними значеннями цих складових, функціонуючими як засіб і форма виявлення
ситуативного значення, для чого необхідно мати мовні й немовні знання та
асоціації, врахувати фактори мовленнєвої ситуації, зокрема, предметну специфіку
в зображенні, умови комунікації, творчі особливості автора, його уявлення про
реального або потенційного читача тощо.
Основною одиницею комунікації вважається текст; тільки він надає можливість
передати її в цілісному закінченому вигляді. Його суттєвими ознаками є не
тільки взаємопов’язані обсяг і смисл, за допомогою яких він характеризується як
дискурс, але й характер граматичної структури, що забезпечує послідовність
висловлень, об’єднаних загальною темою, ідеєю, предметом обговорення. Пошуки
формальних критеріїв текстової організації дозволяють виявити граматичну
єдність складових, зокрема його більш елементарний вид – абзац, де перебувають
маркери різних типів – займенники, повтори тощо.
У залежності від обсягу тексту функція стійких граматичних засобів його
організації змінюється; основу структури тексту з великим обсягом інформації
складає семантика, однак невивченість смислових параметрів тексту, відсутність
комплексного підходу до вивчення його семантики потребують продовження пошуків
у цьому напрямку. Варто зазначити, що пріоритетне місце в цих дослідженнях
належить контексту, завдяки якому мова розглядається як засіб комунікації.
Якщо визначальним фактором для однозначного сприйняття висловлення в межах
тексту є смисл, його варто враховувати й в умовах контексту під час виявлення
специфіки його функціонування, унаслідок чого граматичну й смислову
інтерпретацію тексту практично обмежено дослідженням контекстуальних умов
функціонування мовних одиниць, і якщо принцип зворотної залежності граматичних
факторів і обсягу тексту виявляється правомірним, у такому разі контекст є
умовою його формування. Оскільки смисл будь-якого фрагмента тексту пов’язаний з
контекстом, є підстави вважати, що йдеться про їх співвіднесеність у межах
одного явища.
У зв’язку з тим, що для розуміння фрагмента контексту граматичні показники не
завжди є достатніми, основу його адекватного сприйняття складає текст, де мають
місце жорстко пов’язані між собою фрази, загальний зв’язок яких забезпечує
контекст, утворюючи, у такий спосіб, однозначно визначений зміст. Тому одним із
головних критеріїв дослідження тексту є контекстно-смислова цілісність,
завершеність, сукупність атомарних смислів із властивою семантичною
визначеністю, на що вказували, зокрема, Я.Петефі [319], А.Кох [290]. Ці імена
ми згадуємо у зв’язку з необхідністю використання семантичних критеріїв тексту,
його дискретності за одиницями (сюжет, тема, параграф, група текстів, універсум
текстів тощо).
Основу будь-якого тексту, на думку Т.А. ван Дейка, складає макрокомпонент; він
є глибинною структурою тексту, значенням його семантики, а макроструктура – це
поверхнева структура, структура речень та їх зв’язок [319, с. 214]. Дослідження
глибинної структури тексту передбачає звернення не тільки до його семантики,
смислу; необхідно враховувати також і позалінгвістичні фактори: тему, ситуацію,
предмет, що є об’єктом дослідження логіки та гносеології. Фундаментальною
проблемою сучасної лінгвістики залишається визначення диференційних ознак
тексту, в цілому, та його окремих видів.
Поняття тексту охоплює смислові утворення різного обсягу, в яких діють
граматичні та семантичні критерії, й тому питання, пов’язане з його дефініцією,
співвідноситься з виявленням граматичних і семантичних ознак. У дослідженні,
присвяченому цьому питанню, Т.А. ван Дейк висловлюється про те що граматику
тексту можна побудувати, перш за все, на семантичній основі [340], однак на
думку його опонентів, лінгвістика тексту має спиратися на граматичні,
- Київ+380960830922