РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ МИТНОЇ СПРАВИ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ
2.1. Структура джерельної бази дослідження
Структура джерельної бази будь-якого дослідження – це сукупність джерел різних
родів (документальні та нарративні), видів і різновидів, що мають свою ступінь
справжності (оригінали, списки, редакції, копії тощо), концентрування
акумульованої інформації (сумаріуші, реєстри, регенти, кверенди тощо),
інтенсивності буття (масові джерела), неповторності (унікальні, одиничні
пам’ятки) тощо [183, c.6-7]. М.Ковальський відмітив, що основними джерелами
виходячи з їх інформаційного значення та питомої ваги в структурі джерельної
бази є – документальні. Розглядаючи джерела з історії України означеного вище
періоду, М.Ковальський запропонував кілька варіантів побудови їх класифікації:
групування неопублікованих джерел за архівосховищами, за проблематикою
досліджень (при вивченні окремих питань) або згідно з фондоутворювачами, що
перебувають між собою в генетичному зв’язку. Під фондоутворювачами історик
розумів адміністративно-політичні та суспільні інститути XVI – XVII ст.,
окремих осіб, у результаті функціонування та діяльності яких з’явилися певні
документи [185, c.8-9].
Дослідження історії митної служби вимагає формування репрезентативної
джерельної бази. Оскільки митна система є одним із державних інститутів, то для
вивчення її організаційного становлення були залучені документальні джерела
актового характеру. Використання актів обумовило визначення структури
джерельної бази дослідження за фондоутворювачами. Серед використаних
документальних джерел можна виділити такі групи:
І. Законодавчі пам’ятки ВКЛ – ЛС 1529 і 1566 рр.
ІІ. Документи великокнязівської канцелярії – ЛМ.
Литовські Статути. Перший ЛС 1529 р. 21 артикулом забороняв встановлювати нові
мита (на мостах, шляхах, греблях, торгах тощо), окрім тих, які дозволялись
відповідними великокнязівськими грамотами. Особа, що збирала у своєму маєтку
невстановлені мита, втрачала майно на користь держави [65, c.39; 66, c.214].
Подальша регламентація митних відносин була закріплена артикулами 25 і 26
Другого ЛС 1566 р. Артикул 25 підтвердив положення Першого ЛС, а також додано,
що особи, які тримали перевози, повинні й надалі їх утримувати в належному
стані. Якщо хтось з проїжджих зазнавав втрат на певному перевозі, то особу, що
збирала мито зобов’язували відшкодувати збитки «з накладом». Ті, хто здавна
лагодили мости, греблі, гаті тощо й надалі повинні це робити. Якщо шляхтич мав
намір полагодити поганий перевіз у своєму маєтку власним коштом, то мав
сповістити про це великого князя. Тоді господар установлював на тому місці
певне мито чи збір для амортизації комунікаційної споруди. Митникам у містечках
і селах заборонялось стягувати невстановлені мита (у Третьому ЛС додано: «а
если бы важили то учинити, то мають») [67, c.58]. На ріках з портовими містами
не мали встановлювати стави чи греблі, аби вони не заважати функціонуванню
портів. Єзи (плетена запруда) на судноплавних ріках мали влаштовувати обережно,
щоб не затримувати човни. Нагляд за організацією місць, які знаходились на
торгових шляхах було покладено на воєвод, старост та інших урядників.
Артикулом 26 Другого ЛС шляхту звільнили від сплати мита при вивезенні
товарів, вироблених у власному господарстві. Власник товару мав присягнути
перед посадовими особами про його походження [68, c.27-29].
Литовська Метрика. У дослідженні опрацьовано 82 книги ЛМ. Виявлені 414
документів з історії митної справи на українських землях ВКЛ, що зосереджені в
61 книзі ЛМ, з яких: 35 (39)*
[* У дужках наведена загальна кількість книг ЛМ, визначена автором дослідження,
хронологічні рамки яких обмежуються 1569 р.] – книги записів, 17 (28) – книги
судових справ, 6 (9) – книги публічних справ, 3 (6) – книги переписів. Серед
книг записів використані: №№ 3 – 12, 14, 15, 17, 22, 25, 28, 29, 31 – 33, 35,
36, 38, 39, 41, 42, 44, 45, 47 – 53; книг судових справ: №№ 222, 4 (224), 226,
8 (227), 10 (229), 12 (231), 248, 249, 251, 254, 258, 261, 263, 266 – 269; книг
публічних справ: №№ 524, 526, 527, 7 (564), 8 (530), 9 (531); книг переписів:
№№ 561, 563, 10 (567).
Документи між книгами ЛМ розподілились наступним чином: книги записів – 314
(приблизно 77%), книги судових справ – 58 (14%), книги публічних справ – 28
(7%), книги переписів – 9 (2%). Детальний аналіз та класифікація документів, що
містять інформацію з історії розвитку митної системи на землях ВКЛ будуть
наведені в наступній главі.
Історію публікації матеріалів ЛМ і судово-адміністративних органів, що діяли на
українських землях ВКЛ (гродські та земські книги), їх археографічний аналіз і
характеристику детально з’ясували М.Ковальський [184] та П.Кулаковський [198].
Ми зупинимось лише на тих публікаціях матеріалів ЛМ, що стосуються історії
формування митної служби на українських землях ВКЛ. Особливе місце в серії
суцільної поактової публікації «Русская историческая библиотека» (далі – РИБ),
здійсненої Петербурзькою археографічною комісією, посідають книги ЛМ, що
видавались майже повністю. Публікація започаткована у перші роки ХХ ст. так і
залишилась незакінченою. У 20-му томі РИБ [62] були повністю опубліковані перші
три (221 – 223)*
[* За сучасною нумерацією книг ЛМ, прийнятою в Російському Державному Архіві
Давніх Актів (далі – РДАДА).] книги судових справ, серед яких найбільший
інтерес має 222 книга ЛМ [62, стб.521-1200], що містить документи з інформацією
про сплату митних зборів; в 27-му томі РИБ [63] – 3, 4 і частково 5 (арк.14 –
139 зв) книги записів ЛМ, які використані в нашому дослідженні; в 30-му томі
РИБ [64] – книги публічних справ 524, 526, 527, 528 повністю, та
- Київ+380960830922