РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА ПОРЯДОК
ОРГАНІЗАЦІЇ І ДІЯЛЬНОСТІ
ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО МЕХАНІЗМУ ФРН
2.1. Система та розподіл компетенції конституційних органів у сфері зовнішніх
зносин
Прийнятий у 1949 році Основний закон (конституція) ФРН визначив основні норми
та принципи, що містять найважливіші зобов’язання, якими повинна керуватися
держава у своїй зовнішньополітичній діяльності.
Конституція Німеччини, як і більшості інших країн, не має окремої глави,
присвяченої зовнішній політиці, з розгорнутим викладенням цілей та завдань
діяльності держави у цій сфері. Це, однак, не слід розглядати як відсутність
конституційного врегулювання даних питань. Зовнішньополітичні цілі, завдання та
принципи закріплені в преамбулі Основного закону та його окремих розділах.
Значення відповідних норм полягає в тому, що вони, з одного боку, встановлюють
визначені рамки зовнішньополітичної діяльності держави, її зовнішньополітичного
механізму, а з іншого – являють собою певний конституційний наказ, який мають
втілювати в життя державні органи та держава в цілому. Виконання цих положень є
неодмінним так само, як і всіх інших конституційних норм.
З урахуванням трагічного досвіду націонал-соціалістичної політики агресії та
геноциду Основний закон вже в преамбулі проголошує прагнення німецького народу
„як рівноправного члена об’єднаної Європи служити справі миру в усьому світі”
[193, с.13]. Перша частина цієї тези була сформульована при внесенні змін до
Основного закону на основі договору про об’єднання 1990 року, а друга
залишається незмінною з моменту його прийняття Парламентською радою.
Абзац 1 статті 26 доповнює це важливе положення, визначаючи, що „дії, які
здатні та здійснюються з метою порушення мирного співіснування народів,
зокрема, підготовки до ведення агресивної війни, суперечать конституції. Вони
підлягають покаранню” [193, с.25]. Таким чином, йдеться не просто про
декларацію відданості миролюбній політиці, а про конституційне зобов’язання
Федеративної Республіки, її конституційних органів діяти на міжнародній арені
такими чином, щоб це прислужилося забезпеченню миру між народами, зміцненню та
подальшому розвитку системи колективної безпеки, що ґрунтується на співпраці і
взаємній довірі. Водночас положення статті 26 мають розумітися як відхилення
конституційним законодавцем усіх проявів агресивного націоналізму у зовнішній
політиці ФРН.
Її офіційно проголошеною метою є сприяння економічній і політичній інтеграції
національних держав, зміцнення міжнародних і наднаціональних організацій та
інституцій, розбудова їх до носіїв всесвітнього співробітництва і гарантів
проти небезпеки виникнення нового націоналізму. Основою німецької зовнішньої
політики залишається постійне залучення Федеративної Республіки до кола вільних
демократій, її членство у Європейському Союзі та НАТО.
Викликане угодою про Європейський Союз введення у 1992 році нової – так званої
„європейської” – статті 23 Основного закону на заміну положень, згідно з якими
відбулося об’єднання НДР з Федеративною Республікою, що протягом сорока років
визначалося як її головна зовнішньополітична мета, мало у такий символічний
спосіб підкреслити внутрішній зв’язок між здобуттям національної єдності мирним
шляхом і процесом подальшого поглиблення європейської інтеграції. Згадана
стаття Основного закону визначає, що Федеративна Республіка Німеччина прагне до
об’єднаної Європи шляхом розвитку Європейського Союзу, який базується на
демократичних, державно-правових, соціальних та федеративних засадах і принципі
субсидіарності та гарантує захист основних прав і свобод, закріплених
конституцією ФРН. У цьому зв’язку передбачається можливість делегування
федерацією своїх суверенних прав на підставі відповідного закону, що потребує
згоди Бундесрату. У випадку змін договірних основ Європейського Союзу, що
матимуть наслідком змістовні зміни або доповнення Основного закону, або
уможливлять їх, застосовуватиметься механізм, передбачений абзацами 2 та 3
статті 79. Згідно з ним зміни в Основному законі дозволяються при згоді двох
третин членів Бундестагу і двох третин членів Бундесрату. Оскільки ж на
практиці урядова коаліція дуже рідко здобуває таку більшість у Бундестазі й у
Бундесраті, зміни в Основному законі вимагають досягнення надпартійного
консенсусу. Всього з моменту прийняття конституції було здійснено 52 поправки
до неї, з них 16 – після об’єднання країни, при цьому абсолютна більшість змін
не викликала політичних суперечок.
Одним із постулатів Основного закону, вплив якого на формування зовнішньої
політики Німеччини тривалий час недооцінювався, є сформульований у розділі 1
каталог основних прав як системи цінностей із зобов’язанням держави поважати і
захищати гідність людини. Основні права є безпосередньо чинними, що стало одним
з найважливіших нововведень Основного закону порівняно з попередніми
конституціями, каталоги основних прав яких переважно мали характер загальних
програмних заяв. В статті 1, яка належить до непорушних конституційних
принципів, що не підлягають змінам, зазначається: „Гідність людини є
недоторканою. Поважати її та захищати є обов’язком всієї державної влади.
Німецький народ встає тому на захист непорушних і невід’ємних прав людини як
основи будь-якої людської спільноти, миру і справедливості у світі” [193,
с.14]. З останнього речення випливає безпосередній зв’язок цієї конституційної
норми зі сферою зовнішньої політики.
Офіційно проголошеною метою німецької політики у галузі прав людини є
встановлення та забезпечення повсюди у світі широкого спектру громадських,
політичних, економічних, соціальних та культурних прав. У ць
- Київ+380960830922