Розділ 2
Особливості здійснення самоврядного процесу в умовах сучасної України
Аналіз практики здійснення самоврядного процесу в умовах сучасної України
доцільно проводити за тими параметрами та характеристиками, які досліджувалися
в попередньому розділі: сфера функціонування, коло акторів, форми їх
діяльності, характер та види взаємодій.
2.1. Місцеве самоврядування як сфера функціонування самоврядного процесу в
Україні
Вітчизняна наукова думка демонструє здебільшого впевненість у тому, що без
розвитку і зміцнення громадянського суспільства демократичні норми суспільного
устрою на посттоталітарному ґрунті часто-густо набирають формального характеру,
вироджуючись подекуди до номінального статусу. Практичний досвід державного
будівництва доводить, що навіть здійснювані свідомо політичні заходи й
запроваджувані правові норми, спрямовані на зміцнення демократичних засад
суспільства, не є життєздатними, якщо самий спосіб організації безпосереднього
і повсякденного життя спільнот не зазнає відповідних і істотних перетворень у
бік його самоорганізації і активізації «людського чинника». Як зазначає
М. Баймуратов, «у питанні зміцнення і стабілізації, підвищення дієвості й
ефективності державної влади важлива роль відводиться владі самоврядній...
Незважаючи на визначену «автономію», інтерес муніципальної влади є все-таки
частиною загального соціального інтересу, реалізованого в рамках інтересу
державного» [11, 72].
Сутність поняття «місцеве самоврядування» полягає в категорії «самоврядування».
Однак, в умовах реформування суспільно-політичної системи поняття «місцевість»
і «територія» втрачають тотожність, як вважали в попередній історичний період,
коли місцевість розглядалася як частина території, що має спільні ознаки –
«природні, історичні тощо», що відображує інтереси як локальних груп населення,
так і груп за межами даної території, сприяє розвитку даної місцевості і не
суперечить її інтересам.
Поняття «місцевість», на думку Т. Титаренко, локальніше, ніж «територія». Усяка
місцевість характеризується сукупністю політичних, економічних, ідеологічних і
історичних зв’язків, які функціонують в конкретному соціальному полі, формують
і впливають на громадське життя місцевих громад. Поняття територія – ширше,
воно не містить такої концентрації місцевої або державної влади, гнучкіше,
рухливіше, може змінювати просторові форми, більшою мірою залежить від подій,
інтересів певних соціальних груп, які мають змогу впливати на якісні
характеристики розвитку території. Тому при дослідженні місцевого
самоврядування використовується категорія «місцевість», а не «територія», яка
має більш об’ємні і рухливі кордони [156, 211].
Згідно з принципом народовладдя, єдиним джерелом влади визнається народ. Ст. 5
Конституції України визнає, що «… носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в
Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної
влади та місцевого самоврядування» [72, 3]. Виходячи з цього, можна зробити
висновок про публічну природу місцевого самоврядування і визнати його
самостійним видом публічної влади в Україні. Ця теза має принципове значення,
оскільки вона, по-перше, визнає місцеве самоврядування владою, по-друге,
відокремлює його від державної влади та визначає його самостійність в системі
публічної влади України.
Місцеве самоврядування уявляє собою нову «публічність», яка в порівнянні з
державою, має змінений характер зв’язків суб’єктів та об’єктів управління. «В
порівнянні з державою, місцеве самоврядування виступає рівноправним суб’єктом
управління, що володіє самостійністю в межах своїх повноважень. Тільки, на
відміну від держави, місцеве самоврядування передбачає, що суб’єкти управління
є ланками системи власного, а не державного управління» [162, 70]. Таке
визнання місцевого рівня публічної влади закріплено в провідних
міжнародно-правових актах, перш за все, в Європейській Хартії місцевого
самоврядування. «Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих
влад в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою
державних справ, які належать до їхньої компетенції, під свою відповідальність
та в інтересах місцевого населення» [124, 119]. Вираз «під свою
відповідальність і в інтересах місцевого населення» передбачає, що ці структури
не можуть бути простими керуючими державними справами на місцевому рівні, які
підпорядковані якісь вищій структурі влади. Вони можуть нести відповідальність
тільки за вирішення питань суто місцевого рівня і, навпаки, деякі повноваження
повинні бути збережені на національному рівні. Кожній державі залишається
визначити ці межі в залежності від своїх політичних, культурних, історичних та
інших традицій.
Світова практика та положення Європейської Хартії місцевого самоврядування
пропонують при визначенні меж компетенції різних рівнів влади дотримуватися
принципу субсидіарності. Даний принцип прийшов в політичну науку з
християнського вчення про суспільство, має в основі давні уявлення про устрій
суспільного життя та вважається «аксіомою суспільного життя». Визначення даного
принципу міститься в енцикліці Папи Пія XI «Квадрагезимо анно» 1931 року:
«Повинен залишатися непорушним наступний принцип соціальної мудрості: як не
дозволено, з метою передачі суспільству, віднімати у окремих особ те, що
останні спроможні виконати власними силами та заходами, так само не можна
передавати більш впливовій організації те, що може бути виконане меншими, або
слабшими суспільствами. Порушення такого принципу завдало би значної шкоди
суспільству і було би важкою перепоною для правильного його поряд
- Київ+380960830922