Розділ 2
Порівняльний аналіз освітніх систем і НАПРЯМІВ застосування Інформаційних
технологій
2.1. Огляд систем ступеневої підготовки фахівців в університетах
розвинених країн
Оновлення змісту, форм і методів навчання у вищих закладах освіти України
неможливе без ретельного аналізу досвіду організації вищої школи в
університетах розвинених країн. У даному розділі подано аналітичний огляд
існуючих публікацій, що підготовлені різними установами, наприклад, НДІ вищої
школи (Росія), вищими навчальними закладами та окремими авторами з визначеної
нами проблеми дослідження. Джерелами відбору інформації були також оригінальні
рекламні буклети, видані зарубіжними університетами, бесіди з ученими і
викладачами, які працювали в університетах різних країн та особистий досвід
автора, що висвітлено у цілому ряді наукових праць [ 159, 168, 519].
У згаданих джерелах досліджуються такі проблеми: форми і методи довузівської
підготовки; робота з талановитою, обдарованою молоддю; форми кваліфікації та
спеціалізації випускників вищих закладів освіти; зміст фундаментальної,
зокрема, математичної підготовки у вищих закладах освіти; форми і методи
комп’ютеризації навчального процесу у вищих закладах освіти; проблеми
впровадження іноземного досвіду в умовах перебудови систем вищої освіти.
За відомим японським прислів’ям, людина народжується двічі - вперше завдячуючи
батькам, вдруге - завдячуючи освітній системі. Зміст цього прислів’я є слушним
і для умов нашої держави, оскільки воно є побажанням щодо вдосконалення усієї
системи освіти, зокрема, вищої, а саме: зробити її такою, щоби вона
вдосконалювала, перероджувала на краще свідомість молодих людей, сприяла
розвиткові їх особистісних якостей і здібностей.
Етап довузівської підготовки є тією базою, на якій ґрунтуються усвідомлений
вибір майбутнього фаху випускником середньої школи та його подальше успішне
навчання у вищому закладі освіти. Забезпечення неперервності набуття освіти,
поступове впровадження у загальноосвітній середній школі форм і методів
навчання, притаманних ВНЗ, відкриття спеціалізованих шкіл, інтернатів, ліцеїв,
гімназій, читання лекцій у середніх школах викладачами університетів, відкриття
факультетів довузівської підготовки - ось далеко не повний перелік форм і
методів вдосконалення підготовки молоді до вступу у вищі заклади освіти.
Досить різноманітною є організація випробувань абітурієнта перед вступом до
вузу у різних країнах. Наприклад: відсутність вступних іспитів до ВНЗ у
Федеративній Республіці Німеччині, загальне для усіх випускників шкіл
тестування на перевірку спроможності до подальшого навчання в університетах
США, скорочена форма вступних іспитів (за один день) у вузах Чехії і
Словаччини, запровадження так званого “елітного каналу” вступу випускників шкіл
до вузів Японії, демократична форма “прийому усіх бажаючих” до вузів Франції
(після оплати вступного внеску) тощо. Над цим переліком варто поміркувати
вітчизняним урядовцям, представникам ректоратів і приймальних комісій, щоби
поступово відібрати з цього різноманіття і залучити до вітчизняної системи
вищої освіти те, що їй найбільш властиве, не потребує додаткових
адміністративних втручань, надлишкового навантаження кадрів і надмірних витрат
фінансових ресурсів. Слід зазначити, що в останні роки деякі заходи з даного
переліку щодо організації вступних випробувань сприйнято вітчизняними ВНЗ.
Згідно з номенклатурою, що розроблена Національним науковим фондом США, до
основних наукових галузей традиційно відносяться:
математичні науки (математика, статистика, кібернетика),
науки про життя (сільськогосподарські, біологічні, медичні),
фізичні науки (фізика, хімія, астрономія тощо),
науки про довкілля (про землю, атмосферу, океанографію, а також геофізика,
геологія, географія, сейсмологія, метеорологія),
інженерні науки, 6) психологія,
суспільні науки (економіка, антропологія, соціологія тощо).
До цього списку не належать гуманітарні науки, які об’єднуються визначенням
“Arts ”, що означає “Мистецтва”.
Названі вище сім галузей визначено як наукові і технічні, а фахівці, що
одержали освіту за однією з цих галузей, визнаються як наукові працівники та
інженери. Відповідно у США прийнято таке визначення кваліфікацій спеціалістів,
що входять до складу наукових та інженерно-технічних кадрів: науковий
працівник, інженер.
Фахівців з галузі електронно-обчислювальної техніки, комп’ютерних наук виділено
в окрему групу, до якої входять наукові працівники (спеціалісти з теорії
обчислювальних систем і програмного забезпечення) та інженери (спеціалісти з
розробки та експлуатації обчислювальної техніки). Крім того, до
інженерно-технічних працівників відносять інженерів-технологів та інженерів з
промислової техніки і технології.
З урахуванням потреб суспільства і темпів сучасного науково-технічного прогресу
в університетах США, Франції, ФРН, Італії, відстежується тенденція до
скорочення номенклатури спеціальностей у підготовці фахівців з вищою освітою.
Більшість вищих інженерних шкіл забезпечують глибоку загально-інженерну
підготовку упродовж перших 2-3 років навчання, яка завершується спеціалізацією
на випускному курсі.
Наприклад, за даними початку 90-років Національний інститут прикладних наук у
Ліоні (Франція) готував інженерів з 8 спеціальностей, Вища національна школа
мистецтв і промисловості у Стразбурзі (Франція) випускала інженерів з 4
спеціальностей тощо. Крім того, є вищі школи, які спеціалізовано з підготовці
інженерів для якоїсь окремої галузі, наприклад, Вища національна школа хімії і
Французька школа радіоелектроніки у Парижі. Вузи Італії видава
- Київ+380960830922