РОЗДІЛ 2.
СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНА АДАПТАЦІЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ЕЛІТИ В УМОВАХ РАДЯНСЬКОЇ
МОДЕРНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ.
2.1. Організаційні форми та політико-ідеологічні принципи радянізації освітніх
установ.
Термін “радянізація” виник на початку 20-х рр., віддзеркалюючи
тактико-стратегічну суть і напрямки докорінної реорганізації системи освіти,
науки і культури. Методи, форми і принципи модернізації духовного життя
українського суспільства випливали з політико-ідеологічних настанов партії
більшовиків, яка вдалася до широкомасштабного експерименту трансформації
усталених організаційних форм освіти і виховання. Використовуючи цей термін в
методологічному арсеналі дослідження, ми свідомо уникаємо зайвого
теоретизування стосовно його походження, зосереджуючись на конкретних
проблемах: мотиваційних засадах радянської модернізації системи освіти та її
наслідках для життєдіяльності науково-педагогічної інтелігенції,
соціально-професійній адаптації в нових умовах соціального розвитку,
громадянського статусу та освітнього рівня.
„Радянізація” означала переважно ідеологізацію духовного та
культурно-освітнього життя суспільства, але її не можна ототожнювати з масовою
агіткампанією. Вона торкалася базових основ життєдіяльності всієї системи
освіти та суспільства загалом, змісту та функцій більшовицької теорії
соціалізму. Розглядаючи її саме у такому концептуальному дискурсі, ми виходимо
на проблему взаємин – особа та суспільства. Виокремлюючи особливості
„радянізації” інтелігенції, автор розглядає методи впливу держави на дві її
групи – „стару” і “нову”.
Дослідники системи освіти в УСРР періоду 20-х рр. виокремлюють факт запозичення
В.П. Затонським у 1919 р. „концепції та моделі освіти” РСФРР [426, с.24].
Програмними документами, на їхню думку, виявилися партійна програма РКП(б)
(березень 1919 р.) та “Положення про єдину трудову школу” від 30 вересня 1918
р. Якщо програма накреслила політичні пріоритети розвитку радянської держави,
то „Положення про єдину трудову школу РСФРР” заклало підвалини реорганізації
старої системи освіти. Початкові, вищі початкові училища, а також комерційні,
ремісничі, технічні підлягали реорганізації у „єдину трудову школу” [303,
с.3-4]. Не вдаючись до аналізу організаційної схеми освіти, яка виникла в
Україні під впливом Наркомосу РСФРР, зупинимось лише на деяких закономірностях
цього історичного факту та його політичних витоках. 4 квітня 1919 р. задля
становлення „єдиного типу радянської культурно-освітньої роботи і взаємного
використання досвіду радянських держав у справі народної освіти” Колегія
Наркомосу УСРР звернулася до Наркомосу РСФРР з пропозицією про обмін
друкованими працями, журналами, виданнями пролеткульту ВЦВК, а також текстами
декретів, постанов, розпоряджень [280, с.149]. Наркомос УСРР, незважаючи на
об’єднання ключових наркоматів республіки під керівництвом Москви, зберігав
своєрідну „культурно-освітню автономію”. Упродовж 1919 – березня 1920 р., коли
в освітньо-культурній галузі українського суспільства залишалася впливовою
партія боротьбистів, представлена головним чином інтелігенцією, взаємини між
республіками, особливо в царині національного питання, виявилися досить
напруженими. Про них йшлося на 4-й конференції КП(б)У 17-23 березня 1920 року
[321, с.137]. Майже всі делегати визнали специфіку української революції,
необхідність і своєчасність воєнно-політичного й економічного союзу республік,
засуджуючи дві тенденції: по-перше, запрошення до ревкомів боротьбистів, що
означало „перегін палки у бік націоналізму”, по-друге, „принцип неподільної
Росії” [321, с.101]. Вплив РСФРР в Україні підкреслювалося майже кожним
делегатом. Зокрема, делегат від партійної організації 14-ої армії І.К.
Дашковський зазначив, що на Україні недоцільно мати власний ЦК, бо все визначає
Москва, позаяк „ми – обласна організація РКП і ми забов’язані підкорятися і
слухати, що нам скажуть” [321, с.106]. Голова Раднаркому УСРР Х.Г. Раковський,
виступаючи на конференції, також визнав обласний статус ЦК КП(б)У, тому
„політичні директиви, зміни у складі уряду – все це ми приймаємо лише після
одержання директив від ЦК РКП” [321].
Враховуючи союз „націоналістичної частини інтелігенції” з селянством,
представники федералістичної платформи, тобто творення союзної держави під
головуванням Москви, не втручалися відверто до справ культурно-освітнього життя
в Україні, якщо його ідейно-політичні підвалини не загрожували
інтернаціоналістичним гаслам радянської держави в кордонах радянських
республік. 7 травня 1920 р. „в інтересах єдності політики освіти і з метою
налагодження планомірної і систематичної центральних та місцевих органів”
Наркомос УСРР зазначив наступне: усі відносини з питань взаємин Наркомосу РСФРР
з окремими губерніями здійснюються виключно за погодження українського
Наркомосу, декрети і розпорядження Наркомосу РСФРР повинні застосовуватися в
межах України, але з резолюцією республіканського наркомату [6, арк.10].
Якщо до березня 1920 р. Наркомос УСРР, у якому працювало чимало представників
партії боротьбистів, мав відносну самостійність у своїй діяльності, то після
„самоліквідації” цієї партії на територію УСРР поширювалися „декрети й
постанови” Наркомосу РСФРР. До середини липня 1921 р. діяла Центральна
міжвідомча комісія з питань освіти, в роботі якої брав участь
Г.Ф. Гринько [165, арк.5], яка, власне, підготувала роботу наради представників
наркомосів республік 16-21 липня 1921 року. Представники російськомовної
науково-педагогічної
- Київ+380960830922