РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ЗАСАД АГРОПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ
РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
2.1. Компартійна доктрина: село – об’єкт державної експлуатації
У 60–80-ті роки компартія, не маючи чіткої, виваженої політичної стратегії
розвитку українського села, продовжувала експериментаторство, яке
підпорядковувалось меті вироблення механізму державної експлуатації його
потенціалу. З приходом до влади нового партійного керівника чи проведенням
чергової загальнополітичної акції відразу пропонувались й реалізовувались зміни
в аграрній політиці. Таких компаній у відповідних хронологічних межах було
проведено кілька: перша – друга половина 60-х – поч. 70-х років, коли політичне
керівництво з метою збереження влади змушене було проаналізувати стан справ у
сільському господарстві та прийняти рішення, які могли б забезпечити його
поступ; друга – середина 70-х – перша половина 80-х років, коли наростання
консервативних тенденцій у політиці держави в цілому змусили владу шукати нові
варіанти ефективного розвитку села – сільське господарство переводилось на
рейки екстенсивного розвитку; третя – друга половина 80-х – поч. 90-х років,
коли в умовах спроби перебудувати радянську політичну систему партійно-державне
керівництво ініціювало відпрацювання на селі моделі господарювання, побудованої
на основі плюралізму форм власності.
Криза аграрної політики була одним із факторів, що справив вирішальний вплив на
зміну політичного керівництва в СРСР. У жовтні 1964 р. Л. Брежнєв та його
прибічники у боротьбі за владу вдало використали ситуацію, що склалась в
1958–1964 рр., коли обсяги валової продукції колгоспів і радгоспів збільшилися
лише на 3 % і село було неспроможне забезпечити населення продуктами
харчування. Нова партійно-державна влада не мала власної програми та ідей змін
на селі. В рішеннях березневого 1965 р. пленуму ЦК КПРС, по суті, були
повторені положення постанови лютневого 1964 р. пленуму ЦК “Про інтенсифікацію
сільськогосподарського виробництва на основі широкого застосування добрив,
розвитку зрошення, комплексної механізації та впровадження досягнень науки і
передового досвіду для найшвидшого збільшення виробництва сільськогосподарської
продукції”. В постанові “Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку
сільського господарства” найважливішим завданням партії та народу оголошувалося
прискорене піднесення сільського господарства, значне збільшення виробництва
сільськогосподарської продукції, здешевлення її вартості та забезпечення
рентабельності галузей господарювання. Ідентичними були і контрольні цифри обох
постанов. Для того щоб догодити партійному керівництву чимало істориків,
економістів, учених-аграрників назвали цей пленум епохальним, рубіжним в
економічній політиці партії й держави, не бажаючи помічати неоригінальності,
спадкоємності його рішень.
У постанові пленуму робилася спроба об’єктивно оцінити недоліки й перешкоди, що
призвели до гальмування галузі, визначити шляхи їх усунення. Серед чинників, що
стримували аграрний розвиток, називалися: порушення принципу матеріальної
зацікавленості, суб’єктивізм керівництва, невідповідність капітальних вкладень
реальним потребам виробництва і культурно-побутового будівництва, недостатня
увага до поліпшення матеріально-технічної бази, прорахунки в заготівлі й
закупках сільськогосподарської продукції, нерішучість у справі піднесення
культури землеробства, надмірне командування господарствами, упущення в
кадрових питаннях. Накреслювалися першочергові завдання: “Відмовитися від
адміністрування, відродити колективістську природу колгоспів, ширше залучати
рядових виробничників до управління, викоренити парадність, наблизити науку до
виробництва, боротися з розкраданням власності господарств” [239, с. 606-608].
Як бачимо, загалом постанова виявляла ключові проблеми аграрного виробництва й
орієнтувала на зміну курсу в розвитку села.
Відповідно до рішень союзного пленуму у квітні 1965 р. відбувся пленум ЦК
компартії України. Він розглянув наступні питання: 1. “Про план закупок
сільськогосподарських продуктів на 1965 – 1970 рр. і заходи щодо подальшого
розвитку сільськогосподарського виробництва Української РСР”; 2. “Про
організаційно-господарські заходи республіки із забезпечення виконання
постанови березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС”. Доповідь із першого питання
зробив Голова Ради Міністрів УРСР І. Казанець, з другого – міністр сільського
господарства В. Ком’яхов.
Доповідачі основним завданням аграрного сектора вбачали збільшення виробництва
зерна – саме цей показник продовжує вважатися головним критерієм під час оцінки
інтенсифікації сільського господарства. Планувалося до 1970 р. підвищити
врожайність зернових культур на 30 %, а валовий їх збір сягнути 2,2 млрд.
пудів. Передбачалося для збільшення виробництва продовольчого зерна розширити
посівні площі озимої пшениці, відвівши під неї до 25 % оброблюваних земель.
Відповідно скорочувалися посіви кукурудзи й гороху. Заготівля цукрових буряків
мала збільшитися до 41,6 млн. т, картоплі – з 1,8 до 2,2 млн. т, тобто в 1,2
рази. Виробництво м’яса в живій вазі повинно було зрости на 38 % і досягти 2,3
млн. т (проти 1,7 млн. т у 1965 р.), молока – з 7,4 до 10 млн. т (тобто на 54
%), яєць – з 2,3 до 3,4 млрд. шт. (на 79 %). Намічалося також розширити
фінансову допомогу підприємствам сільськогосподарського машинобудування, обсяг
їх продукції мав зрости у 2,2 рази. Харківський тракторний завод зобов’язувався
збільшити випуск тракторів із 43 тис. у 1965 р. до 80 тис. у 1970 р. [442, арк.
4–10].
Перший секретар ЦК КПУ П. Шелест, виступаючи на пленумі, схарактеризував
березневий пленум ЦК КПРС як “важливий поворот у науко
- Київ+380960830922