Розділ 2.
основні сутнісні й змістовні характеристики суспільств трансформативного типу в
контексті національної безпеки
2.1. Загальна характеристика суспільств трансформативного типу
Підходи різних дослідників до сутності феномену суспільства трансформативного
типу є далеко не однозначними. Закономірність такого стану речей
підтверджується висловом Ф.Фукуями: “Ми не зможемо знайти позитивного
позначення, що описує еру, в якій ми живемо, аж до тієї пори, поки даний
суспільний стан не буде заміщений наступним” [425, с. 9]. Однак абсолютна
більшість авторів, які досліджують перехідні суспільства, акцентують увагу на
їхній найважливішій характеристиці – транзитивності, причому поняття переходу,
транзиту й трансформації у наукових джерелах досить часто тлумачаться по
різному. На феномені транзитивності акцентують свою увагу І.Бідзюра,
О.Мельвіль, О.Полішкарова, М.Шаповаленко та інші [64, 365, 438, 597, 598];
трансформативності віддають перевагу В.Гельман, С.Єрохін, О.Маслаков, І.Миронов
та інші [109, 225, 360, 369]; переважно перехідність досліджують Г.Почепцов,
М.Соколов, В.Таран, В.Тарасенко, А.Черній та інші [442, 503, 525, 426, 591].
Український дослідник М.Требін у смисловому плані принципово не розрізняє ці
поняття і пропонує аналізувати транзитивний процес в межах категоріального поля
відкритого й закритого суспільств [542, с. 134].
Певним чином ототожнює трансформацію й транзит один з найавторитетніших
російських філософів і політологів А.Мельвіль. Він зазначає, що “транзит
зазвичай означає не “векторний” перехід до ліберальної демократії, а
трансформацію недемократичних режимів одного типу в недемократичні ж режими
інших різновидів” [366, с. 1]. Тим не менше він переконаний, що всі країни, які
обрали демократичний шлях, раніше чи пізніше прийдуть до торжества демократії.
Вказуючи на неможливість простого вибору ідеальної моделі й імплантації її в
чужорідне соціальне тіло, він відзначає, що транзити бувають
найрізноманітнішими і не всі вони мають демократичний характер [367, с. 1]. В
окремих публікаціях А.Мельвіля простежується навіть ототожнення термінів
“трансформація”, “транзит”, “перехід” [365, с. 7].
Деякі авторитетні дослідники взагалі утримуються від категоріального визначення
перехідних процесів у соціокультурній сфері. Так, наприклад один з найвідоміших
сьогодні американських спеціалістів у сфері світової економіки й глобальних
проблем Лестер К.Туроу підкреслює, що “сьогодні у нас ще немає назви для таких
нових етапів розвитку” [425, с. 8].
Таким чином, вважається доцільним для подальшої однозначності рефлексії
досліджуваної проблеми розмежувати ключові категорії, які характеризують
предмет даного дисертаційного дослідження.
Дисертант виходить з того, що різновидами трансформацій у соціокультурному
бутті й одночасно їх сутнісними характеристиками є перехідність і
транзитивність. Під перехідністю в контексті даного дослідження дисертант
розуміє рух від однієї суспільної системи до іншої. Транзитивність же є
феномен, пов’язаний зі змінами у часі сфер суспільного життя. В контексті даної
дисертації основною категорією, яка характеризує сутність суспільств в межах
предмета дослідження виступає трансформація, однак внаслідок сутнісної схожості
вказаних категорій і для попередження тавтологій, у тексті
використовуватимуться категорії перехідність і транзитивність як синоніми
категорії трансформація.
Основи методології дослідження системної трансформації, пов’язаної зі зміною
парадигм суспільного розвитку, аналіз трансформаційних процесів у
посттоталітарних та пострадянських країнах містяться у фундаментальних працях
сучасних (ХХ-ХХІ ст.) дослідників, таких як Е.Афонін, О.Бузгалін, Є.Головаха,
О.Данилов, О.Данильян, Ж.Еванс, П.Кубічек, В.Кухар, Г.Мангофф, М.Міщенко,
Ю.Павленко, Т.Парсонс, П.Ситник, В.Старовєров, К.Ясперс та інші [64, 82, 109,
117, 148, 205, 320, 360, 423, 478, 509, 513].
Термін трансформація утворено від латинського transformare, що означає
“змінювати”, “перетворювати”. Це поняття використовувалося в техніці, фізиці,
математиці, семантиці, та інших галузях знань. Суспільні науки, що потребують
нових дефініцій для характеристики процесів, які відбуваються в суспільстві,
застосували це поняття у 50 -60-ті роки XX століття для опису радикальних
структурних змін. Трансформація виражає перехід до якісно нового стану
суспільної організації, що базується на дещо інших традиціях [324, 336].
Будь-яка складна соціосистема, що розвивається, прагне зберегти рівновагу.
Однак внаслідок наростання нерівноважних і нелінійних відносин вона починає
зазнавати внутрішніх змін, сума яких у певний момент перевищує припустиму для
системи межу напруги. В переломний момент система змушена перейти поріг
стійкості, і тоді неможливо передбачити, в якому напрямку піде подальший
розвиток: чи буде стан системи хаотичним, чи вона перейде на новий, більш
диференційований і вищий рівень упорядкованості й організованості. Нерідко
випадковий збіг обставин підштовхує систему на новий шлях розвитку, а після
того, як цей шлях (один з безлічі) обрано, знову набирає сили дія чинників, що
детермінують рівновагу. Такою є загальнонаукова картина нерівноважних систем і
виникаючих в них час від часу трансформаційних станів. Трансформаційний процес
ґрунтується на подоланні істотних елементів старого порядку, визначенні нових
цілей і формуванні нових специфічних способів їх досягнення, традицій, що
відповідають вимогам часу. За своєю сутністю він націлений на нову якість явища
або системи.
Як зазначає російський дослідник О.Дугі
- Київ+380960830922