РОЗДІЛ 2. ВИТОКИ І СПОНУКИ КОНВЕРСІЇ ЯК ЧИННИКА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
2.1. Політична еволюція конверсії як явища міжнародної системи
Для того, щоб максимально об’єктивувати уяву про конверсію, цей вид діяльності
доцільніше досліджувати за допомогою універсальної теоретико-методологічної
парадигми, з якої ми виокремлюємо певний набір наукових методологій і методів.
Їх застосування уможливлює поглиблене розуміння особливо складних явищ і
процесів на тлі постійно наростаючої (в рамках обраної нами хронології)
взаємозалежності. Саме складність та багатогранність явища конверсії зумовлює
те, що його аналіз та визначення шляхів розв’язання проблеми формуються у межах
декількох суспільних наук, тобто як наслідок дослідження тих чи інших її
аспектів і складових. Відтак, події і процеси за такого підходу виступають у
якості емпіричної основи дослідження явища.
З огляду на системний характер конверсії та її різнотипність, формулюється таке
завдання, як приведення у відповідність системності явища та наших уявлень про
неї.
Тому в межах даного розділу автором розв’язується наступна сукупність
взаємопов’язаних завдань: дослідження спонук і мотивів виникнення та історичної
еволюції явища конверсії як предмета наукового аналізу; порівняльний аналіз
концептуально-теоретичних поглядів на сутність конверсії в світовій науковій
думці та в науковій думці окремих країн, зокрема, країн Заходу, СРСР, Росії та
України; визначення ступеня взаємовпливу і взаємозалежності між науковими
розробками й офіційними концепціями держав, виявлення особливостей позиції з
цього питання міжнародних організацій, перш за все Організації Об'єднаних
Націй. На цій підставі здійснено спробу уточнення категоріально-понятійного
апарату цієї досить заплутаної проблеми та розробки відповідної авторської
концепції.
Такий підхід пояснюється відсутністю у світовій політичній думці єдиного
розуміння змісту конверсії як наукової категорії та віднайдення оптимальних
варіантів її здійснення. З іншого боку, дається взнаки очевидне розходження в
загальних оцінках доцільності конверсії за прагматичних міркувань її вартості.
Скажімо, видатний державно-політичний діяч США Д.Ейзенхауер часто наголошував,
що військовий істеблішмент сам по собі не є продуктивним, але забирає надто
багато зусиль, коштів, людської енергії, відволікає кращі наукові кадри. З цієї
причини він пропонував здійснювати поетапну конверсію воєнного виробництва в
рамках її демілітаризаційного розуміння і сприйняття [594, P.4]. Та й взагалі
за сутнісними характеристиками попередником чи передвісником конверсії прийнято
вважати демілітаризацію. Таким історичним чинником і пояснюється періодичне
паралельне застосування автором термінів демілітаризація і конверсія. Особливо
це стосується епохи двох світових воєн, кожна з яких поєднувала в собі елементи
демілітаризації, тобто об'єктивно неминучого і необхідного переведення цілісної
національної економіки (включно зі, скажімо, аграрним комплексом) на мирні
рейки, та конверсії як переведення в русло мирного виробництва тієї частини
воєнно-промислового комплексу, яка спочатку була призначена саме для
виробництва зброї, озброєнь та іншої продукції для Збройних Сил. Існує ще й
поняття реконверсії, під яким мається на увазі повернення у мирне русло тих
виробничих потужностей і галузей, які до війни чи появи її загрози займалися
мирним виробництвом (найпопулярнішим прикладом тут є тракторні заводи, які в
роки війни починають виробляти танки, а потім відновлюють традиційне
виробництво [189, C.]).
Серед інших причин існуючих розходжень вже у ставленні до самого поняття
виокремимо, по-перше, той факт, що аналіз деяких проблемних аспектів і
складників конверсії потребував об'єднання поглядів декількох наук, які
спеціалізуються на дослідженні якраз тих чи інших аспектів конверсії, по друге,
в тому, що деякі складники предмету дослідження конверсії як окремі об’єкти
наукового аналізу знаходяться на межі двох або більше наук або наукових
напрямів. До того ж складність полягає в тому, що саме явище якісно еволюціонує
у часі - особливо інтенсивно з другої половини ХХ ст., коли людство під
загрозою ядерного катаклізму вимушене більше уваги приділяти питанням
колективної безпеки, а воднораз на обговорення світових лідерів дедалі частіше
виносяться питання роззброєння і - паралельно - конверсії у її розумінні як
стратегії і політики переведення підприємств ВПК на мирне виробництво [92, 493,
553, 554].
Беручи до уваги досить популярне тлумачення теорії як форми наукового пояснення
і прогнозування, зважаємо і на те, що конверсія не виявляє себе однаково в усіх
країнах та регіонах. Сприймаючи ж теорію за рівнями аналізу, запропонованими
К.Уолцем в його праці «Теорія міжнародної політики» (1979 р.) [465, С.215-216],
ми неминуче враховуємо певний анархізм державних рішень, раціональний
розрахунок безпосередніх учасників і зацікавлених сторін та варіативність
відносин між всіма окресленими та іншими сторонами процесу. Аналізуючи
специфіку механізмів здійснення конверсії, нагадуємо про наявність її декількох
моделей і типів, які ретельніше піддано науковому аналізу в наступних розділах.
Йдеться про типи конверсії, наведені на початкових сторінках вступу до
дисертації.
В сучасній міжнародно-політичній науці можна виокремити тенденції, котрі
актуалізують вивчення проблеми конверсії саме в контексті
міжнародно-політичного дослідження. Це, зокрема, розмивання меж між внутрішніми
та міжнародними політичними, економічними та іншими процесами, ерозія
національно-державного суверенітету, порушення межі між внутрішньою та
зовнішньо
- Київ+380960830922