РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЯ ПОБУДОВИ ІНТЕГРАЛЬНИХ ІНДИКАТОРІВ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА
НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РИНКУ ПРАЦІ
2.1. Методологічні основи оцінки розвитку національного
ринку праці в умовах конкурентних змін
В умовах глобалізації світового економічного простору підвищення рівня
конкурентоспроможності національних економік виступає найбільш вагомим чинником
отримання стійких конкурентних переваг економічно розвинутими країнами.
Загальний вектор конкуренції в глобальному економічному середовищі поступово
переміщується від використання насамперед порівняльних національних переваг до
використання динамічних конкурентних переваг, що базуються на використанні
науково-технічних досягнень, інновацій на усіх стадіях виробничого циклу.
Пріоритетного значення в сучасних умовах набувають такі чинники як висока
продуктивність, якість життя основної маси населення, рівень оволодіння
передовими технологіями, ступінь розвиненості економічного середовища, що
сприяє утриманню технологічного лідерства, підвищенню інноваційної активності
та реалізації успішних конкурентних стратегій.
Оцінка рівня конкурентоспроможності країн базується на застосуванні розроблених
провідними вченими-економістами світу методик. Серед них, у першу чергу, слід
відзначити щорічні доповіді – Глобальний Звіт про конкурентоспроможність (“The
Global Competitiveness Report”) Всесвітнього економічного форуму (World
Economic Forum) та Щорічник світової конкурентоспроможності (“The World
Competitiveness Yearbook”) Міжнародного інституту менеджменту та розвитку
(МІМР, Лозанна). Обидва інститути використовують методику для оцінки зведеного
індексу конкурентоспроможності – комплексного показника порівняльної
конкурентоспроможності країн, розрахованого на базі композиційної бази
експертних оцінок та статистичних показників. Згідно з методологією
Міжнародного інституту менеджменту та розвитку, описаною у „The World
Competitiveness Yearbook”, для оцінки конкурентоспроможності країн
застосовується понад 300 критеріїв конкурентоспроможності, серед яких
виділяються наступні (таблиця 2.1).
Таблиця 2.1
Критерії конкурентоспроможності країн (відповідно до методики МІМР)
Економічне середовище (Economic Performance)
– 74 критерія
Ефективність державної політики (Government Efficiency)
- 84 критерія
Ефективність бізнесу
(Business Efficiency)
– 66 критеріїв
Інфраструктура (Infrastructure)
– 90 критеріїв
Внутрішня економіка
(Domestic Economy)
Суспільні фінанси
(Public Finance)
Продуктивність
(Productivity)
Базова інфраструк-тура
(Basic Infrastructure)
Міжнародна торгівля
(International Trade)
Фіскальна політика(Fiscal Policy)
Ринок праці
(Labor Market)
Технологічна інфраструктура
(Technological Infrastructure)
Міжнародне інвестування
(International Investment)
Інституціональна структура
(Institutional Framework)
Фінанси
(Finance)
Наукова інфраструктура
(Scientific Infrastructure)
Зайнятість
(Employment)
Бізнес-законодавство
(Business Legislation)
Практика управління
(Management Practices)
Охорона здоров’я та навколишнє середовище
(Health and Environment)
Ціни
(Prices)
Освіта
(Education)
Вплив глобалізації
(Impact of Globalization)
Система цінностей
(Value System)
Джерело: World Competitiveness Yearbook. Methodology
http://www01.imd.ch/wcy/methodology/
Однак запропонована Міжнародним інститутом менеджменту та розвитку методика не
повністю враховує накоплені, потенційні фактори конкурентоспроможності, здатні
суттєво впливати на загальний рівень конкурентоспроможності країни. Саме тому
однією з найбільш адекватних оцінок конкурентоспроможності національних
економік виступає здійснене Всесвітнім економічним форумом (World Economic
Forum) ранжування країн по рівню загальної конкурентоспроможності. У
відповідності з методикою WEF, яка справедливо вважається однією з найбільш
апробованих та адекватних методик, для кожної країни розробляється зведений
індекс конкурентоспроможності, розрахований на основі найважливіших для
економічного зростання макроекономічних показників, що корелюють з ним у
середньостроковій та довгостроковій перспективі. Найбільш вагомими чинниками
економічного зростання країни автори “The Global Competitiveness Report” (Дж.
Сакс, Г. Стоун, Е. Корнер, М. Портер та ін.) вважають відкритість країни у
міжнародній торгівлі, якість державної політики, ефективність фінансової
системи, мобільність ринків праці, рівень освіти робочої сили, розвиненість
суспільних інституцій. При цьому серед комплексних факторів
конкурентоспроможності країни виділяються:
“відкритість” (13 індикаторів);
“держава” (22 індикатора);
“фінанси” (24 індикатора);
“інфраструктура” (16 індикаторів);
“технологія” (23 індикатора);
“управління” (23 індикатора);
“праця” (17 індикаторів);
“інститути” (23 індикатори).
Згідно із методикою оцінки конкурентоспроможності країни у глобальному
економічному середовищі, кожному з вищеназваних факторів конкурентоспроможності
надається певна вага, розробляється система кількісних та опитувальних
показників. На базі розрахунків 161 основних показників спочатку вимірюється
вісім факторних індексів конкурентоспроможності, а потім визначається її
зведений індекс, у відповідності до значення якого усі країни ранжуються [152,
с. 96-98].
Рівень конкурентоспроможності трудових ресурсів виступає органічною складовою
макроконкурентоспроможності країни, та суттєвим чином впливає на динаміку
розвитку цього індикатора соціально-економічного розвитку країни. Пріоритетне
місце конкурентоспроможності людських ресурсів у системі чинників національної
конкурентос
- Київ+380960830922