Розділ 2
закономірності та відносини в
управлінні територіальним розвитком
2.1. Методологія управління територіальним розвитком: сутність, зміст, складові
Наукові засади управління територіальним розвитком передбачають формування
методології, застосування котрої як учення про методи його здійснення дозволяє
отримати цілісне уявлення та теоретичне обґрунтування законів, принципів і
категорій, а також системи підходів і способів, що використовуються у будь-якій
сфері людської діяльності. Її функції безпосередньо пов’язані з процесом
наукового пізнання та встановлення істини, регулюванням практики використання
методів успішного вирішення проблем [5; 6; 12; 14; 96; 101; 125; 222; 284; 285;
331; 333; 334; 349]. Від наукового осмислення й впровадження теоретично
обґрунтованої методології управління сучасною територіальною
соціально-економічною системою значною мірою залежить результативність та
ефективність управління щодо забезпечення життєдіяльності та сталого розвитку
територій.
Характерними особливостями формування методології управління територіальним
розвитком є необхідність синтезування теорії державного управління та
методичного забезпечення місцевого самоврядування; слабий рівень формалізації
явищ і процесів, що відбуваються у територіальній соціально-економічний
системі, обмеження щодо застосування аксіоматики із-за наявності суперечностей
і неоднозначностей в її функціонуванні.
Методологічні засади управління територіальним розвитком можна згрупувати за
такими ознаками. Перша група відбиває теоретичну основу управління територією,
тобто закони, принципи та категорії; друга – має функціональний характер, тобто
до неї можна віднести функції, а також форми, методи і механізми
територіального управління; третя – охоплює ресурсну базу управління, яка
складається не лише з матеріально-технічного, фінансового, кадрового
забезпечення, а й політичного та інституціонального; четверта група – оціночна
– включає критерії, індикатори (результативності, ефективності), моніторинг,
оцінку за його результатами, корегування дій (рис. 2.1).
Рис.2.1. Складові методології управління територіальним розвитком
Упровадження механізмів управління буде успішним за умов визначення суб’єкта та
об’єкта, їх складу (керуючої та керованої підсистем), функцій, а також
суб’єктно-об’єктних відносин як основних характеристик будь-якої системи
управління [65 – 70].
Керуюча підсистема в системі управління територією представлена двома
категоріями суб’єктів: безпосередньо органами управління – місцеві державні
адміністрації, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади та
органи місцевого самоврядування; опосередковано – бізнесом, населенням,
громадськими організаціями, які в умовах побудови громадянського суспільства
мають можливість суттєво впливати на процес прийняття управлінських рішень.
Слід підкреслити, що сьогодні між елементами керуючої підсистеми склалися
достатньо складні відносини, що обумовлено недосконалістю законодавства,
наявністю внутрішньовідомчих інструкцій, які нерідко вступають у протиріччя
одна одній.
Так, у м. Харкові, яке відноситься до міст-мегаполісів (тут проживає 1 млн 470
тис. мешканців), склад міської ради дорівнює 75 депутатів, а загальна
чисельність апарату ради та її виконавчих органів становить 755 осіб. При цьому
окремі підрозділи виконавчих органів фактично мають подвійне підпорядкування,
наприклад, управління містобудування і архітектури, Головне управління бюджету
та фінансів та ін., тобто, крім міської ради, відчувають управлінські впливи,
відповідно, від Державного комітету будівництва та архітектури і Міністерства
фінансів України.
З іншого боку, Харків за своїм статусом є містом обласного значення,
знаходиться на території дії обласної державної адміністрації, рішення якої для
органів місцевого самоврядування де-юре мають рекомендаційний характер, а
де-факто – обов’язковий. Слід відмітити, що, незважаючи на недосконалість
законодавства в питаннях територіального управління, в Харкові не виникає
відкритих конфліктів між органами місцевого самоврядування та обласною
державною адміністрацію. На жаль, в інших містах мають місце такі
непорозуміння, що не сприяє підвищенню ефективності управління.
Крім того, на території міста діють територіальні підрозділи Державної
податкової адміністрації, міністерства юстиції, антимонопольного комітету та
інших центральних органів виконавчої влади, на які не поширюється юрисдикція
органів місцевого самоврядування, але функціонування яких торкається місцевих
справ, що знаходяться у сфері їх повноважень. Неузгодження, які при цьому
виникають, негативно відбиваються на результативності вирішення місцевих справ.
Наприклад, процес створення Єдиної реєстраційної палати з реєстрації суб’єктів
підприємницької діяльності в Харкові зайняв майже півтори роки, але все ж таки
був завершений у першому кварталі поточного року завдяки спільним зусиллям
міського голови та голови обласної державної адміністрації.
Наведені приклади дозволяють зробити такі висновки. По-перше, хоча
децентралізація управління й передбачає передачу частки повноважень органам
місцевого самоврядування, вони можуть бути двох типів: надані та делеговані.
Перші – вилучаються з повноважень органів виконавчої влади та передаються
органам місцевого самоврядування на постійній основі, тобто становляться їх
власними повноваженнями, другі – на тимчасовій основі. Є ще інші різновиди
делегованих повноважень – між органами місцевого самоврядування
(представницькими і виконавчими, різних територі
- Київ+380960830922