Ви є тут

Флоти у локальних війнах і збройних конфліктах другої половини 40-х років ХХ ст. – початку ХХІ ст.

Автор: 
Бадах Юрій Гордійович
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0506U000673
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ УМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ПІДГОТОВКИ ФЛОТІВ ДЛЯ ВЕДЕННЯ ВОЄННИХ ДІЙ
2.1 Еволюція поглядів на застосування флотів
Незважаючи на те, що “холодна війна” закінчилася у 1991 р., до цього часу
практично немає історичних праць, що об’єктивно висвітлюють протистояння між
США, НАТО та СРСР, Варшавським договором з 1946 по 1991 р., а також не
показують ролі флотів, що їм відводилася в цьому протистоянні.
Не отримала достатнього висвітлення в наукових історичних працях тема і тому,
що вона була закритою. Крім того, на розвиток збройних сил в цілому та їх
застосуванні, в тому числі ВМФ, безпосередньо впливали “перші люди” держави,
причому значно більшою мірою, ніж це було в інших країнах. Ці погляди
оформлялися у виді певних політичних, воєнних і навіть науково-технічних
настанов, що впливало на обрис флоту та всі його елементи, включаючи кораблі,
літаки, корабельну зброю і навіть вибір озброєння для морської піхоти. На жаль,
разом зі зміною перших людей держави ці настанови кардинально змінювалися. Таке
положення негативно впливало на формування єдиної ідеології розвитку та
застосування ВМФ у його вищого командного складу, що, нарешті, зіграло майже
головну роль в деградації та занепаді радянського ВМФ в кінці 80-х – на початку
90-х років. Залишившись до початку 70-х років без жорстких воєнно-політичних
настанов (епоха Л.І.Брежнєва), керівництво ВМФ на чолі з С. Горшковим не змогло
і не бажало виправляти накопичені ідеологічні помилки в розвитку флоту в епоху
І. Сталіна та М. Хрущова, і змінити окремі положення в будівництві та
застосуванні флоту [360, с. 12].
В першому періоді на будівництво та застосування ВМФ СРСР основний вплив робив
І. Сталін та частково адмірал М. Кузнєцов. В другому періоді і в частині
третього вирішальним був вплив М. Хрущова. Наприкінці третього періоду почав
позначатися вплив адмірала С. Горшкова, який в четвертому періоді домінував,
попри спроби впливу маршала Д. Устинова. П’ятий період характерний відсутністю
будь-якого впливу і повної втрати управління будівництвом флоту [360, с. 13].
Радянські джерела поділяють протистояння в „холодній війні” на шість історичних
періодів:
перший – з кінця другої світової війни до закінчення війни в Кореї;
другий – від закінчення війни в Кореї до Карибської кризи 1962 р.;
третій – від Карибської кризи до укладення міжнародних договорів і угод до
початку 1970-х рр.;
четвертий – з початку 1970-х рр. до вводу радянських військ в Афганістан (1979
р.);
п’ятий – з 1980р. до середини 1980-х років;
шостий – з середини 1980-х рр. до розпаду СРСР (грудень 1991 р.) [298, с. 12].
Американські джерела характеризують “холодну війну” різними рівнями напруги між
США та СРСР, що складалися з шести історичних фаз:
I фаза – 1945-1947рр. – розгортання “холодної війни”;
II фаза – 1947-1949 рр. – оголошення “холодної війни”;
III фаза – 1950-1962 рр. – пік воєнного протистояння;
IV фаза – 1963-1978 рр. – розрядка;
V фаза – 1979-1985 рр. – новий виток напруги;
VI фаза – 1985-1989 рр. – закінчення “холодної війни” [821, с. 98].
В умовах протиборства в 1949 р. створюється блок НАТО, що включає 15 країн, які
в основному були традиційно морськими державами. Хутко були створені ще два
блоки: СЕНТО та СЕАТО. Якщо до Другої світової війни воєнні стратегії іноземних
держав мали національний характер, то зі створенням блоків було поставлене
питання про розробку єдиної воєнної стратегії для країн цих блоків. Вважалося,
що жодна держава Заходу не в змозі вести з успіхом самостійно воєнні дії проти
країн Варшавського договору, створеного у 1956 р. Для їх ведення треба
об’єднати економічні, духовні та воєнні ресурси всіх країн блоку, виробити
єдині погляди на характер сучасної війни, способи ведення і підготовки до них
країн, об’єднаних та національних збройних сил [293, с. 88].
Радянський Союз та Варшавський договір не мав назву доктрин, як це було в США
та НАТО, які в залежності від змін воєнно-політичної обстановки в світі та
розвитку засобів збройної боротьби в ході “холодної війни” 1946-1991 рр.,
мінялися. Однозначно воєнні доктрини СРСР та Варшавського Договору були
наступальні, і тільки у 1986 р. в СРСР вперше за існування радянської влади
була прийнята оборонна доктрина.
Відразу після закінчення Другої світової війни США, маючи монополію на ядерну
зброю і стратегічну авіацію, прагнули сформувати міжнародну обстановку з
позиції американської “абсолютної сили”. Якщо в 1947 році США мали тільки два
ядерні боєзаряди, то в кінці 1948 їх стало вже 50 [821. с. 99]. Проте
керівництво США розуміло, що така монополія не може бути тривалою, тому воно
думало використати збройні сили проти СРСР, розробивши багато планів нападу на
Радянський Союз із застосуванням атомної зброї. В 1945 р. в США приймають
стратегію “превентивної війни”, що діяла до 1949 р. [293, с. 89]. Основним
аргументом, що стримував американський уряд від використання проти СРСР
інструменту превентивної війни, були міркування про те, що, не дивлячись на
розруху, СРСР здатний у порядку самооборони знищити американський плацдарм в
Західній Європі, і перешкодити цьому США, на думку їх стратегів, не змогли б.
Вже в 1949 р. в США на озброєння авіації ВМС почали надходити ядерні авіабомби
[293, с. 94].
В 1949 р. в СРСР відбулися випробування ядерної зброї. Монополія США була
ліквідована. Багато воєнних аналітиків та істориків вважає, що саме з цього
моменту в будівництві збройних сил провідних країн світу почався новий етап,
коли переглядалися роль і місце різних видів збройних сил. Почався пошук нових
способів доставки ядерної зброї до об’єктів ураження та засобів захисту від
вражаючих факторів цієї зброї. Проте з реалістичною оцінк