РОЗДІЛ 2. Територія межиріччя Верхнього Пруту та
Середнього Дністра в давньоруський час
2.1. Етнічна ситуація та суспільно-політичний розвиток
регіону в другій половині V - X ст.
Археологічними дослідженнями на території Буковини встановлено, що починаючи із середини І тис. н.е. тут проживали носії достовірних слов'янських археологічних культур: празько-корчацької (друга половина V - VII ст. н.е.) та Луки-Райковецької (VIII - X ст. н.е.). На землях краю їх поселення, городища та поховальні пам'ятки зафіксовані у понад 200 пунктах [645, с. 47; 649, с.4; 381, с. 6-15; 141, с. 21-22].
Детальний аналіз археологічного матеріалу із розкопаних пам'яток засвідчив, що за цей період, який охоплював близько 600 років у населення регіону відбулися поступальні еволюційні зміни у всіх видах господарської діяльності, суспільно-політичних і культурних відносинах.
Пам'ятки празької культури зафіксовані на Буковині у 50 пунктах (див. додаток А. 2. 1). Вони займають землі в межиріччях Середнього Дністра, Верхнього Пруту та Верхнього Серету. Найбільша їх кількість зосереджена на обох берегах Пруту та його допливів, менше на правому березі Дністра, і лише поодинокі пам'ятки трапляються на берегах Серету [659, с. 6, рис.3].
Основною галуззю виробництва населення краю в VI - -VII ст. продовжувало залишатися землеробство, відоме тут ще з доби неоліту. Про рівень його розвитку свідчать знахідки на пам'ятках празької культури (Кодин І, ІІ, Рашків ІІ, ІІІ, Коровія, Чагор, Рогізна) залізних мотичок, жорнових каменів та їх уламків, фрагментів серпів, господарські ями і горщиків-зерновиків для зберігання збіжжя, глиняних сковорід для просушування зерна тощо [645, с. 43, 100-101; 659, с. 17, 20; 115, с. 48]. Відсутність залізних частин орних знарядь свідчить про використання суцільно дерев'яних рал і примітивних борін-сукуваток. Рільництво, очевидно, в той час було підсічно-вогневим і перелоговим. Основними видами рослин, які культивувалися, були пшениця (м'яка, карликова, двозернянка), жито, ячмінь (плівчастий, голозерний), горох, коноплі та льон [115, с. 48]. Важливе місце в господарстві слов'ян належало і скотарству. Вони розводили велику рогату худобу, свиней, кіз, овець, коней, птицю [115, с. 49]. Займалися місцеві мешканці в той період і полюванням та рибальством [659, с. 22; 115, с. 49].
Були у них розвинуті й ремесла. Про це говорять знахідки залізних шлаків, які засвідчують існування металообробки. Аналіз залізних виробів із пам'яток регіону показав, що місцеві металурги й ковалі вміли отримувати сирцеву сталь, знали техніку загартування виробів і наварювання стальних частин на залізну основу [115, с. 50]. Наявність серед знахідок на поселеннях глиняних льячок, тиглів і предметів, переважно прикрас із міді, бронзи та срібла, доводить наявність місцевої бронзоливарної справи [115, с. 18, 50; 645, с.101-103]. Значна кількість фрагментів глиняного ліпного посуду, виявленого у всіх розкопаних житлах, господарських спорудах і ямах, свідчить про його масове виготовлення мешканцями самих поселень. Такий вид виробництва відносився до домашнього ремесла [645, с. 106]. Посудини виготовлялися шляхом смугового наліпу з глиняного тіста з домішками шамоту, жорстви і піску та обпалювалися у відкритих печах [115, с. 52]. Досить розвинутими видами домашніх промислів у слов'ян регіону були прядіння та ткацтво. Практично в кожному житлі знайдені глиняні пряслиця (біконічні, циліндричні, конусоподібні, пласкі та ін.) від веретен, інколи зустрічаються глиняні грузила від вертикального ткацького вестата, ножиці для стрижки овець тощо. Тканини виготовлялися з овечої шерсті, волокон конопель та льону. Інші види домашнього виробництва представлені обробкою шкір і виготовленням із них одягу, взуття, поясів тощо. Про їх існування свідчать численні знахідки кістяних лощил, скребел, проколок і голок [645, с. 105-106; 659, с. 17; 115, с. 52]. Не менш важливе значення в житті населення краю мали торгово-економічні зв'язки з населенням візантійських провінцій. Так, звідти надходили срібні і бронзові прикраси, предмети побуту, монети, гончарний посуд [659, с. 22; 115, с.52; 480, с. 56-58].
Слов'янські поселення другої половини V - VII ст. були неукріпленими, але розміщувалися у природно захищених місцинах, переважно поодаль від корінних берегів великих рік, серед ярів і лісів. Вони мали невеликі розміри 150-200х50 м, рідше 300-500х14-30 м [645, с.49-51, 115, с. 5]. Поселення групувалися у гнізда по декілька селищ, розташованих на невеликій віддалі одне від одного. На кожному такому поселенні одночасно існувало від 3 до 35 жител-напівземлянок та господарських будівель [659, с. 41-42]. Мешканцями таких селищ були представники родового колективу - великої патріархальної сім'ї, яка складалася з трьох і більше поколінь нащадків одного батька і управлялася старійшиною. До неї входили малі сім'ї, які являли собою сімейну общину з своїм двором та житловими і господарськими будівлями. Патріархальна сім'я була згуртованим колективом, мала уявлення про своє походження від спільного предка. У її спільному користуванні була певна ділянка орної землі, яка оброблялася всіма членами колективу, сільськогосподарський реманент, худоба, господарські приміщення. Індивідуальними були лише житла, що належали малим сім'ям, про що свідчать їх невеликі розміри [659, с. 44; 115, с. 53-55; 654, с. 21-24]. Кожне житло являло собою напівземлянку прямокутної форми, стовпової або зрубної конструкції, розмірами 2-3,5х2-3,8 м, опущену в материк на глибину 0,8-1,8 м від сучасної поверхні. В одному з кутів таких жител знаходилася піч-кам'янка [645, с. 51-54; 115, с. 35-38].
В цей період розпочинається процес виділення малих сімей у самостійні господарські одиниці, що вело до перетворення в подальшому родової общини у сусідську. Майно всіх членів патріархальної сім'ї у V - VII ст. було приблизно однаковим. Так, усі житла були близькі за розмірами і конструктивними особливостями, в них виявлено типові набори кераміки та речей. Жодне з ни