РОЗДІЛ 2
ВІДОБРАЖЕННЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ
В ПРИВАТНОМУ ЛИСТУВАННІ ПИСЬМЕННИКІВ
2.1. Взаєморецепція з адресатами та проблема авторської
свідомості в епістолярії
Дослідження письменницького епістолярію передбачає знайомство з обома кореспондентами, оскільки лист виникає як співгра "двох особистостей, автора і адресата" [428, с.48].
Із листування маємо змогу осягнути своєрідну духовну мікрогалактику, в якій жив митець. І саме кореспонденції стають тими променями, які "лучать між собою духовні іпостасі, а отже є, ніби своєрідними потоками енергії, якими адресати обмінюються" [427, с.4]. Відтак досліднику, неважко відтворити творче й життєве середовище, в якому митець жив й утверджувався, і яке є відчутною підмогою для розуміння й сприйняття творчості адресанта, її шарів - не поверхневих, а глибинних.
Епістолярний образ митця, як правило, складніший і об'ємніший, ніж той, що вимальовується з його творчості і загальних біографічних відомостей, "виходить за рамки його хрестоматійного портрета, суттєво збагачує, а подекуди й руйнує його" [196, с.43]. З автором "Зафіксованого й нетлінного" суголосний І.Забіяка, на думку якого, в листах, оскільки вони пишуться під хвилинним враженням, яскраво відображається характер адресанта, "його настрій, стан (душевний, фізичний) саме в даний момент, чого не можна в принципі мати від друкованих праць цього ж автора" [152, с.7].
Із такими твердженнями не погоджується М.Гольберг, зазначаючи, що, оскільки лист за своєю первинною установкою не розрахований на широкого читача, то він лише доповнює і пояснює творчість письменника [100, с.143]. На переконання дослідника, лист є в певному розумінні тією лабораторією, в якій формуються творчі принципи письменника та певною мірою виявляють себе особливості його художнього мислення [100, с.143]. Ідентичну тезу висловлює й Е.Соловей, вважаючи, що в сказаному є деяка суперечність із парадоксальною, може умисне загостреною думкою, що в листах безпосередність і самовиявлення навіть достовірніші, ніж у ліриці з її неминучою сконструйованістю [376, с.79]. Однак дослідниця погоджується з тим, що письменницькі кореспонденції багато дають для пізнання психології творчості та осмислення літературного процесу. Слушною є також думка Е.Соловей про те, що уважно вичитаний у листах "автопортрет" митця може стати суттєвим корективом до розтиражованого образу, сформованого на основі "школярських" уявлень про творчість і загальноприступних фактів біографії [там само].
Враховуючи різнохарактерні судження дослідників щодо образу автора листа, зокрема, у приватних кореспонденціях, а також власний аналіз письменницького листування, констатуємо, що ставлення письменників, зокрема П.Тичини, М.Рильського, М.Бажана, І.Багряного, О.Гончара, Л.Первомайського, У.Самчука, В.Симоненка, І.Світличного, В.Стуса, Гр.Тютюнника та інших до своїх кореспондентів передбачало перебування в середовищі однодумців. Через те вони дивились на лист як на зафіксовану розмову, як на особливий жанр літератури, що відрізняється від інших жанрів своєю інтимністю й сповідальністю. Хоч далеко не про все можна було розповісти в кореспонденції (з огляду на перлюстрацію), однак від неї передовсім очікували новин, фактів, а найосновніше - трансформації в листі особистості автора. Не регламентовані жодними канонами, кореспонденції розкривають особистість митця у всій її складності й неповторності.
Усе сказане свого часу дало, очевидно, підстави І.Франку написати в листі до А.Кримського: " ...Кореспонденціям наших письменників я даю першенство перед усякими іншими матеріалами. Листи навіть невеличких писателів можуть мати значення для історії літератури і суспільності, а щодо українських писателів, як знаєте, тисячі обставин причиняються, щоб життя і розвій їх прислонити тайною. Відси ідуть усякі теорії про сякі чи такі на них впливи, теорії, котрих, звичайно, не треба б, якби ми знали дійсно, над чим образовувався, з ким зносився і як розвивався даний писатель. От тим-то я думаю, що кожне зернятко фактичної інформації в таких справах посуває вивчення нашої літератури наперед" [418, с.462].
У приватних листах знаходять свій прояв багатосторонні аспекти світогляду автора, акумулюється досвід самоаналізу й самоспостереження. Перед нами постає своєрідний "автопортрет автора, що його ми малюємо самі на основі реального, не запрограмованого заздалегідь матеріалу" [196, с.19].
Однак мають рацію дослідники, зазначаючи, що письменницькі листи дають не лише багато для пізнання духовного світу митця, а й поглиблюють "наші знання про епоху, про поступ художньої думки, про взаємини між літературними й громадськими діячами" [214, с.5].
На наш погляд, завдяки листуванню ми маємо змогу прилучитися до авторської інтерпретації проблем людської екзистенції, світовідчуття, аристократизму почуттів, доброзичливості - філософії серця (за теорією кордоцентризму). Письменницькі кореспонденції, з одного боку, ніби стягують в єдиний естетичний і етичний вузол проблеми літературної творчості, а з іншого - є яскравою ілюстрацією не тільки дружніх, а й творчих стосунків із респондентами, свідченням світоглядного взаємо притягання і відсторонення. Адже в кожен лист вкладено велику гаму духовних переживань автора, його болю за нереалізованими задумами, за змарнованими через побутові дрібниці днями.
Якось Т.Манн зазначав, що "Людина і митець може робити тільки те, що їй допікає, що криза світу стає кризою її праці та життя" [13, с.175]. Творчість українських письменників другої половини ХХ ст. "з її всеохоплюючим конфліктом між собою та суспільством" (В.Кузьменко) переважно постала як наслідок трагедійно-філософських рефлексій митців про час і про себе. А основним аргументом на користь цього виступають їхні листи - епістолярні форми психологічної інтроспекції.
В одному з листів Л.Первомайського від 01.09.1963 р. до свого товариша Н.Добріна читаємо: "Скінчилося п'ять днів відпочинку, які я дозволив собі після тієї колотнечі, що тривала в
- Київ+380960830922