РОЗДІЛ 2
УТВОРЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ (НТШ)
Організаційні витоки Наукового товариства ім. Шевченка сягають 1873 р., коли група українських патріотів заснувала у Львові видавничу фундацію Товариство ім. Шевченка. По двадцяти роках, у 1892 р. почалося перетворення його на суто наукову інституцію з метою створення невдовзі, за два-три роки, як тоді проектувалося, на його базі української академії наук на зразок низки слов'янських академій, діючих в Австро-Угорській імперії.
Ідея української академії наук визрівала у кабінетах східноукраїнських учених і була продуктом гуртка "мрійників", як їх пізніше назвав М.Грушевський. Потреби організації українського наукового друку та неможливість їх задоволення у Російській імперії змусили українофільську еліту перемістити центр культуротворчих зусиль із Києва до Львова - на терени Австро-Угорщини. Модернізуючись, ця багатонаціональна імперія, на відміну від Російської, йшла назустріч культурно-освітнім запитам численних слов'янських народів, що населяли країну. До середини 60-х рр. ХІХ ст. у слов'янському світі була лише одна - Петербурзька академія наук. Згодом їх чисельність зростала за рахунок створюваних у Австро-Угорщині. Так, у 1866 р. тут почала діяти Південнослов'янська академія наук і мистецтв, яка підтримувала науку та мистецтво на всьому слов'янському півдні, включаючи хорватів, сербів і болгар. У 1871 р. у результаті перетворення Краківського наукового товариства постала польська Краківська академія наук. Поряд із Чеським науковим товариством з 1889 р. почала діяти Чеська академія наук. На цьому тлі цілком вірогідною виглядала можливість утворення Українсько-руської академії у Львові. Яким чином ідея національної академії наук із тиші кабінетів київської професури до сфери контактів і угод з галицькими - як українськими, так і польськими - політиками? Хто забезпечував закладення і відтворення норм, правил та ресурсів НТШ як установи академічного типу? Відповіді на ці запитання складають основу даного розділу.
2.1. Початок трансформації Товариства ім. Шевченка у наукове: роль політичної компоненти
Перетворення Товариства ім. Шевченка, заснованого зусиллями української інтелігенції, меценатів східного та внескодавців західного теренів України, з літературно-видавничого на наукове позбавлене характеру органічного процесу, хід якого спонукався би внутрішніми потребами самої установи. Немає підстав стверджувати, що по майже двадцяти роках з часу заснування товариства його діяльність з 90-х рр. ХІХ ст. почала виходити за межі видавничої сфери, а наукові інтереси, бодай частки членів, потребували інших засад і процедур організаційного функціонування даної інституції. На час появи у пресі інформації про реорганізацію товариства серед його членів не бачимо групи учених або навіть одного вченого, якому б рамки тодішнього товариства з його можливостями друку були б затісними для реалізації своїх дослідницьких чи видавничих проектів. Серед членів товариства, професійно зайнятих у науці, не набиралося й десятка. До початку 1890-х рр. з його друкарні вийшло 20 україномовних видань. Науковою була лише праця Ом.Огоновського Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache (1880 р.). Мова видання зумовлювалася науково-фаховим характером праці, розрахованої на німецькомовних слов'янознавців. До того ж повноцінного україномовного наукового дискурсу у Галичині на той час ще не існувало. Українознавчі дослідження найчастіше виходили польською та німецькою мовами, або так званим язичієм - сумішшю мов церковнослов'янської, російської та русинської (української).
Проект перепрофілювання Товариства ім. Шевченка на українську наукову інституцію визрів під впливом позанаукових чинників. Їх не варто оцінювати як нижчі чи вищі, кращі чи гірші порівняно з науковими, й про це йтиметься далі. Зараз же зауважимо, що поставлене завдання вимагало тотальної реструктуризації товариства, тривалого часу й свідомих зусиль керівництва.
Вироблення нового статуту й підготовка членів товариства до сприйняття нових параметрів його діяльності стало серйозним випробуванням для інституції. Процедура тривала два роки. Щоб зрозуміти причини затяжного ходу реформи - а цю рису відзначали вже перші історіографи товариства, приміром, В.Гнатюк представляв реформи по перетворенню товариства на академічне як поетапний процес, - потрібно розглянути питання про те, якою була інституція, що діяла у Львові з 1873 р. під назвою Товариство ім. Шевченка. За складом членів та напрямом діяльності воно не було суто літературним, хоча й створювалося для "розвою руської (малоруської) словесності". Насамперед його можна кваліфікувати як видавничу, культурно-просвітницьку установу, діяльність якої перетиналася з роботою раніше створеної Просвіти. Відкриваючи 4 червня 1874 р. перші загальні збори товариства, голова установчого комітету о. С.Качала пояснював присутнім, що подібне до щойно утвореного Товариства імені Шевченка вже існує, ним є Просвіта [176, с. 4]. "Просвітянська" модель товариства мала значну інерційну силу, і спроби оперувати його фондами та членами з позицій такого трактування інституції мали місце навіть по збігу 38 років, коли вона вже тривалий час була науковою установою.
Хоча у 70-х рр. ХІХ ст. східноукраїнські фундатори Товариства ім. Шевченка (В.Антонович, М.Драгоманов, О.Кониський) переймалися здебільше потребами розвитку українського наукового друкованого слова, остаточний варіант статуту спеціально не програмував проведення членами проектованого товариства наукових досліджень. Укладачі статуту (вони ж засновники товариства - посол Галицького сейму і Віденського парламенту, історик о. С.Качала, радники м. Львова купець і меценат М.Димет і член редакційного комітету Правди М.Косак, секретар цісарської прокураторії скарбу К.Сушкевич, керуючий львівським представництвом страхового товариства Л.Лукашевич, інженер Т.Барановський, професор Львівського університету Омелян Огоновський, доцент університету і
- Київ+380960830922